Iryska

Іноді я думаю: як це — щодня документувати війну?
Жити серед кадрів болю, чужого і власного.
Мабуть, тоді все, що ховається всередині, нарешті набуло б форми. Стало би видиме.
Можливо, коли я закінчу свій фільм, я зможу закрити і цей гештальт.

Іноді я відчуваю провину за спокій навколо.
Хоча зовнішній спокій — лиш тінь внутрішньої бурі.

Тож шукаю його в малому: у травинці і у вечірнім золотім світлі, у квітах на узбіччі, у звуці вітру на полі.
Збираю ці крихти, складаю їх докупи в мозаїку —щоб не забути, яке воно, те життя, на смак, і живу своє кіно ✨