Pavlo Kovalenko

Я сьогодні думаю про те, чи можемо ви взагалі святкувати День Незалежності? Бо це трохи дивно, маючи 19.5% окупованих територій (не люблю словосполучення «тимчасово окуповані», хоч і знаю що воно вірне, але в ньому надії більше, ніж прийняття реальності) і від 3.5 до 6 мільйонів громадян, які вимушені жити під трикольоровою ганчіркою, бо хтось так захотів. Розумію, звичайно, що серед цих людей і багато тих, хто радо прийняв це, але й багато тих, хто вимушений жити так, в міру певних обставин. Тобто говорячи зараз про Незалежність, ми або свідомо виключаємо ту п’яту частину країни, або просто ігноруємо все що відбувається. Чи можемо ми сьогодні святкувати? Не згадати, не подумати, не зробити корисну дію, а просто святкувати? Ні, безумовно ні.

Але ж ми зі страту розуміли, що в цьому і мета, правда? Тобто, мета росії якраз в тому, щоб знищити незалежну Україну. Їй потрібна Україна як територія з кількома мільйонами посіпак, яким неважливо, що за прапор висить за вікном і якою мовою новини по телевізору. І от зараз, через стільки років цієї війни, вона як ніколи наблизилася до цієї мети. Бо руйнування відбуваються не тільки в зруйнованих ТЦ, заправках чи логістичних центрах. Руйнування відбувається всередині. І всередині кожного з нас, і всередині нас, як якогось спільного організму.

Я перечитував свої слова за попередні роки в цей день, там стільки віри і надії. Стільки бажання втримати ту єдність, яку нам «подарувала» вся ця ситуація. Там така неймовірна впевненість у Перемозі, бо це просто логічно. Логічно, що світ має стати на сторону того, на кого напали. Як в житті, коли ти бачиш як купка хлопців б’ють одного – ти не думаєш, ти дієш. Ми вважаємо себе абсолютом на цій Землі. Вищою формою. Бо вміємо не тільки нюхати зади і шукати їжу, але й відчувати і думати. Але виявляється, що це все просто на словах. І світу все рівно. І його у цьому не звинуватиш особливо. Бо бачиш, як все рівно багатьом співгромадянам. Як можна змусити переживати якогось мексиканця чи чеха, якщо ти не можеш вбити це в голову дяді Льоні з Кривого Рогу чи пані Оксані з Вінниччини?

Далі в каруселі ➡️