8 months ago
96
0
Posted On: February 24th 2026, 05:22 am
4 роки. 12 років. Століття боротьби за те, щоб просто жити.
Нам не звикати вигризати кожен сантиметр землі; викарбовувати слова правди там, де нам хочуть закрити рота.
Наш календар сповнений такими днями памʼяті, як сьогодні, коли ми запалюємо свічку за тих, хто дав нам шанс на життя.
Ці маленькі шматки спогадів, які зібрані тут, покликані нагадати вам, з ким ми боремося. Вони не хочуть нас підкорити, натомість прагнуть нашого повного знищення, щоб стерти з памʼяті існування України. Але їм не вдасться, бо ми тут, ми говорили, говоримо і будемо говорити надалі. Український голос буде звучати, лунаючи звідусіль.
🔗 Херсон
21-річна Аліна у паніці збирає речі. Тим часом вся її сім’я в Олешках ховається від обстрілів у підвалі.
«В Олешках горить українська військова техніка, на вулицях – купа тіл, які потім зберуть лише за три тижні», – згадує Аліна.
З Чорнобаївки вже видніється густий дим. Горить аеропорт.
«Час наче зупинився. У місті атмосфера кошмару», – пригадує дівчина.
🔗 Токмак, Запорізька область
«Я вперше почула вибухи. Поки вони були поодинокі, ми вийшли на вулицю, як і всі сусіди. За годину все змінилося, бо почалися вуличні бої. Від автоматної черги мене відділяла цегляна стіна будинку», – каже 20-річна Ганна.
🔗 Сіверськодонецьк, Луганська область
«Першим містом, яке ми побачили у прямій трансляції, був Бахмут. Там було ще спокійно. Я не могла подумати, що за рік там будуть точитися бої…»
🔗 Харків
Того ж ранку Арсеній почув вибухи у районі Салтівки.
«Я побачив фото своєї вулиці, якою ходив з дитинства. Там лежали тіла за*иб*их людей», – пригадує чоловік.
🔗 Сновськ, Чернігівська область
«Хвилин за десять зайшов тато і сказав: «Доця, росіяни в сусідньому селі».
У той же день об 11-й ранку мости до Чернігова підірвали, а о другій дня росіяни вже були у рідному місті Даші.
Джерело: Українська правда
Нам не звикати вигризати кожен сантиметр землі; викарбовувати слова правди там, де нам хочуть закрити рота.
Наш календар сповнений такими днями памʼяті, як сьогодні, коли ми запалюємо свічку за тих, хто дав нам шанс на життя.
Ці маленькі шматки спогадів, які зібрані тут, покликані нагадати вам, з ким ми боремося. Вони не хочуть нас підкорити, натомість прагнуть нашого повного знищення, щоб стерти з памʼяті існування України. Але їм не вдасться, бо ми тут, ми говорили, говоримо і будемо говорити надалі. Український голос буде звучати, лунаючи звідусіль.
🔗 Херсон
21-річна Аліна у паніці збирає речі. Тим часом вся її сім’я в Олешках ховається від обстрілів у підвалі.
«В Олешках горить українська військова техніка, на вулицях – купа тіл, які потім зберуть лише за три тижні», – згадує Аліна.
З Чорнобаївки вже видніється густий дим. Горить аеропорт.
«Час наче зупинився. У місті атмосфера кошмару», – пригадує дівчина.
🔗 Токмак, Запорізька область
«Я вперше почула вибухи. Поки вони були поодинокі, ми вийшли на вулицю, як і всі сусіди. За годину все змінилося, бо почалися вуличні бої. Від автоматної черги мене відділяла цегляна стіна будинку», – каже 20-річна Ганна.
🔗 Сіверськодонецьк, Луганська область
«Першим містом, яке ми побачили у прямій трансляції, був Бахмут. Там було ще спокійно. Я не могла подумати, що за рік там будуть точитися бої…»
🔗 Харків
Того ж ранку Арсеній почув вибухи у районі Салтівки.
«Я побачив фото своєї вулиці, якою ходив з дитинства. Там лежали тіла за*иб*их людей», – пригадує чоловік.
🔗 Сновськ, Чернігівська область
«Хвилин за десять зайшов тато і сказав: «Доця, росіяни в сусідньому селі».
У той же день об 11-й ранку мости до Чернігова підірвали, а о другій дня росіяни вже були у рідному місті Даші.
Джерело: Українська правда
More posts
