Котенко Микола🇺🇦

Вибрався на свою дачу.
Вперше за десять років побував на своїй покинутій дачі. Це була тепла неймовірна подорож у спогади тих часів, коли все було добре і всі були живі. Під час поїздки я мав зовсім неочікувані зустрічі з людьми, яких не бачив роками в місцях, в яких ніколи не очікував би їх побачити і неймовірно тішуся цим зустрічам.
Сама ж моя дача змінилася до невпізнаваності, позаростала ковилом висотою майже в мій зріст. Частина дерев в саду згоріла від степових пожеж, частина вижила, зокрема одна яблунька, вишня, шовковиця і чотири кущі винограду. Біля фундаменту недобудованого будинку досі ростуть півонії, які саджала мама. Досі ростуть три кущі винограду, які саджав тато. В саду досі цвітуть лілеї та іриси.
А на місці, де колись стояв будиночок зроблений з морського контейнеру досі лежить дивом вціліла наша тарілка.
На сусідській ділянці через дорогу зустрів своїх старих сусідів по дачі, дядь Колю і тьоть Люду. Згадали минулі часи, коли замість степових трав наші дачі були сповнені квітучих садів. Мене пригостили шовковицею, вишнями і горохом😋
Ніякої торби я з собою не мав, тому чорний пакет "BMW" з усім цим добром за допомогою карабіна був пристібнутий до керма і я рушив назад додому. Від'їхав 300-400 метрів від своєї ділянки - місце влучання шахеда. Чергове нагадування про те, що наше життя більше ніколи не буде таким, як раніше.
Тож після 40 кілометрів вкручування педалей в сторону Дніпра і перегонів зі зграєю собак на Сонячній Набережній я залетів у Махно Паб, де завершив поїздку келихом пива і рефлексією над усім пережитим за цей неймовірно чудовий день.