5 days agoЯк щемливо читати про долі наших митців, стільки ще могли вони створити. Ти так цікаво розповідаєш. Дуже гарна і пронизлива робота👏👏👏
5 days agoБойчук народився на Тернопільщині в селянській родині. Його перший вчитель дав оголошення в газету про талант юнака, на яке відгукнувся митрополит Андрей Шептицький і профінансував навчання у Відні, Кракові та Мюнхені. У 1908–1911 жив у Парижі, товаришував із Пабло Пікассо та Дієго Ріверою. Там він створив власну школу-майстерню «Renovation Byzantine» - Відродження візантійського мистецтва, дивуючи європейців поєднанням українського фольклору та старовинного іконопису. Повернувся в Україну 1917 і став одним із засновників Української академії мистецтв у Києві. Ідеологія колективізму: «мистецтво має належати народу», тому бойчукісти працювали колективно — розписували стіни театрів, санаторіїв та заводів, часто навіть не підписуючи роботи власними іменами. Художник ніколи не намагався «втекти» з Радянського Союзу, хоча мав багато зв'язків за кордоном. Навпаки, на початку більшовицького режиму він щиро вірив, що монументальне мистецтво може служити новому суспільству. Радянська влада спочатку активно використовувала бойчукістів для пропаганди. Проте «порятунку» не було: у 1930-х роках почалося жорстоке цькування. Його самобутній стиль назвали «націонал-фашизмом» та «буржуазним націоналізмом». 25 листопада 1936 року НКВС заарештував Михайла Бойчука. Після тривалих катувань у підвалах з нього вибили зізнання в шпигунстві. 13 липня 1937 року художника розстріляли в Києві в один день з його найближчими учнями (Василем Седляром, Іваном Падалкою та Іваном Липківським). Його першу дружину, художницю Софію Налепинську-Бойчук, стратили через кілька місяців — у грудні того ж року. Майже всі монументальні розписи школи були безжально зафарбовані або збиті ломами.
