Instagram story viewer> @_daryna_ch> Posts

Daryna

@_daryna_ch

1.4K

followers

906

following

Клінічний психолог
Гештальт · КПТ · EMDR
Індивідуальна терапія
Тут можна бути неідеальними🤍

POSTS STORIES REELS TAGGED

Download All

Ми звикли жити в постійному інформаційному шумі. Новини, стрічки, сповіщення: усе це вимагає уваги, і психіка просто не встигає це переварювати. Коли інформації забагато, мозок не встигає її обробити, і, як результат, ми отримуємо тривогу, виснаження, відчуття, що земля ніби постійно хитається під ногами.

Тиша в цьому сенсі не втеча від реальності. Це спосіб дати психіці простір, щоб хоч трохи впорядкувати те, що вже сталось, і перезавантажитись. Хоча інколи ми так звикаємо до цього постійного «шуму», що вже без нього, без телефону, новин чи соцмереж, відчувається ніби тривога зростає, або з’являється відчуття скуки. Спочатку це може викликати дискомфорт, у тиші можна «зустрітись» з думками, які ми давно ігнорували, проте саме такі моменти дають можливість нам глибше усвідомлювати себе і своє життя.

Створити цю тишу можна маленькими кроками - кілька хвилин без телефону вранці, прогулянка без навушників, вечір без новин перед сном. Звісно, практики медитації теж можуть бути цими острівками «без зайвих думок і тригерів», але на них не у всіх є час і натхнення, а от відкласти телефон убік вранці та ввечері — це вже більш реалістична задача. Важливо давати собі ці паузи. Це дозволяє і мозку відпочити від нескінченного потоку інформації, і просто відчути себе. taken in Kyiv, Ukraine by @_daryna_ch

46

1

10 days ago

Коли, як не зараз, жити життя? Банальна фраза, але особисто мене вона часто підтримує. З одного боку, коли стоїть питання, як виживати в складних умовах, про те, як жити для себе, ніби і мова не йде. І в біганині між роботою, відповідальністю і тривогою за майбутнє (наприклад, стосовно зими, яка нас чекає), можна легко загубитись і втратити те, що є зараз. На терапії часто треба сповільнювати клієнтів і просити повертатись до тут і тепер, озиратись довкола себе, помічати, що є зараз, які потреби є зараз, які з них реально задовольнити, як можна про себе подбати, як себе потішити, або хоча б де можна знайти для себе час, щоб просто «видихнути». Ми так часто біжимо кудись, і часто саме тривога, інколи навіть не усвідомлена, змушує нас бігти, щось робити, досягати, реалізовувати, підстраховуватись, і з одного боку це потенційно корисно, а з іншого, ми ризикуємо в цьому постійному марафоні пропустити щось важливе. Я не кажу, що треба зупинити цей марафон, часом ми справді не можемо собі цього дозволити. Важливо хоча б зрідка озиратись і питати себе - а що я відчуваю просто зараз? Треба пам’ятати, що життя не чекає, поки стане безпечніше, воно відбувається просто зараз, у цих маленьких паузах між дедлайнами якщо ми дозволяємо собі їх помічати.
P.S. Слідуючи своїм же рекомендаціям - поки повернулись теплі дні, відклала всі побутові справи посеред робочого дня, навіть ті, що планувала заздалегідь (вирішила — вони не втечуть від мене). Поїхала в парк - гуляла, грілась на сонечку, читала книгу, пила каву і думала про те, як же це прекрасно 😌 taken in Kyiv, Ukraine by @_daryna_ch

124

5

18 days ago

Нещодавно повернулась зі свого вже третього гештальт-інтенсиву “Душа і тіло”. Якраз в день знань хочу трохи написати про це навчання. Про те, що там і як проходить, детальніше поділюсь, може, якось іншим разом, а сьогодні про свої роздуми, які для мене були лейтмотивом цього інтенсиву.
Я щоразу помічаю одну й ту саму річ: скільки в цьому навчанні насамперед про контакт між людьми. Не про техніки, не про теорію, а про те, як ми буваємо поруч одне з одним, особливо коли важко.

В групі, в терапії, у звичайних розмовах в перервах весь час є момент вибору: бути відкритим чи закритись. Дозволити собі бути вразливим чи знову підняти стіну, яка вже перевірена й надійна. І тут є важлива річ: наші захисти виникли не просто так. Вони колись рятували, часом рятують і зараз. Проблема не в тому, що вони “погані” чи що їх треба прибрати, проблема полягає в тому, що вони найчастіше вмикаються саме тоді, коли нам найбільше потрібне тепло. Ми найдужче ховаємось якраз у той момент, коли найбільше хочемо, щоб нас побачили. Бути відкритим і вразливим поруч з кимось — це те, що дає можливість по-справжньому бути присутнім у житті іншої людини. Але це не обов’язково бути відкритим з усіма і завжди. Іноді відкритись справді неможливо, і це нормально.

Наша задача не зняти всі захисти, а навчитись помічати людей, з якими можна потроху їх відпускати, знайти простір, в якому спробувати бути таким, безпечно. І так, отримуючи новий досвід, ми вчимося бути в справжньому контакті, бути різними: злими, засоромленими, наляканими, щасливими, слабкими, живими! Терапія, групи, навчання є чудовим місцем для того, щоб ризикувати бути різним і при цьому бути побаченим і прийнятим!

П.с. Дуже вдячна своїм людям, своїй групі і тренерам, що це було можливо для мене! ❤️ taken in Ukraine Україна by @_daryna_ch

98

2

a month ago

Спонтанність як ковток свіжого повітря 😌 Думаю про неї останнім часом в контексті роботи і власного життя. Про те, що вона нам дає, чому потрібна і чому іноді дається не так просто.

Спонтанність - це не безвідповідальність і не імпульсивність. Для психіки це дещо інше: здатність реагувати на момент, не прораховуючи кожен крок наперед. Дозволити собі щось незаплановане і отримати від цього задоволення. Саме це робить її такою цінною. Спонтанні рішення часто дають відчуття живості й присутності, ніби нагадуючи - я не просто функціоную, я живу.
Але в умовах хронічного стресу нервова система переходить у режим контролю. Все має бути зрозумілим, передбачуваним і безпечним. Невизначеність починає сприйматися як загроза, а на все незаплановане просто не вистачає ресурсу. Спонтанність зникає не тому, що людина стала нудною чи втратила себе, а тому, що психіка буквально не має на неї сил.

І тут є парадокс - саме спонтанність може стати одним зі способів виходу з цього режиму. Маленьке незаплановане рішення дає нервовій системі сигнал, що зараз безпечно і можна хоча б трохи послабити контроль. Це може бути рішення поїхати іншим маршрутом, зустріти захід сонця, купити морозиво просто тому що захотілось, зібратись на прогулянку без довгих планів.

Тому задача полягає не в тому, як бути спонтанною людиною, а в тому, як створити трохи простору, де спонтанність стає можливою. Іноді для цього потрібно краще зрозуміти себе, свою потребу в контролі та те, що допомагає відчувати безпеку. А іноді достатньо одного маленького «чому б і ні?».
Мені здається, літо ніби спеціально створене для таких “чому б і ні” і можливо, сьогодні саме той день, щоб поставити собі це питання 😉 taken in Kyiv, Ukraine by @_daryna_ch

92

3

3 months ago

Для когось звичайний вихідні, а для когось ні. Як по різному ми проживаємо одні й ті самі події. Те що для одних виглядає хаотично і сюрреалістично, для інших є абсолютно нормальним. Де для одного хаос, інший побачить впорядкованість. Темна ніч змінюється світлим днем — і це нормальний хід речей. Та якщо ніч була безсонна і сповнена страху, яким буде наступний день? Комусь важко уявити що після цього можна спокійно йти пити каву, гуляти, займатись своїми справами, так ніби нічого не сталось. Коли в наше життя вривається щось що колись здавалось неймовірним, а зараз стало буденним, хоча й не менш болючим — наше життя виглядає для когось як сюрреалістична картина.

Та на мій погляд, наша сила полягає в тому що хоч ми і не здатні контролювати все, і загальна картина поза нашим контролем — те які фарби ми додаємо, що обираємо малювати — це в наших руках.
#психологія #психотерапія taken in Kyiv, Ukraine by @_daryna_ch

28

1

4 months ago

Останнім часом на сесіях часто чую: “Всі навколо спокійні, а я тривожусь. Зі мною щось не так. Я втомилась від цього»
Хочу сказати прямо: ні. Не “не так”.
Частина людей справді адаптувалась. Психіка дуже розумна система, і коли постійно жити в напрузі неможливо, вона “підморожує” почуття. Це може бути дисоціація - захист, який має місце бути, та в нього теж є своя ціна.
Але якщо у вас цей механізм не спрацював — це не слабкість. Нормально відчувати тривогу коли є загроза, страх за близьких, безсоння, сум або роздратованість після таких ночей. Це не те з чим треба боротись. Страх і тривога не баги, ці почуття допомагають активувати інстинкт самозбереження. Саме вони змушують нас діяти, шукати укриття, дбати про себе і про інших. Звісно, інтенсивність цих почуттів може бути занадто сильною, паралізувати або змушувати поводитись дуже реактивно, але зараз я не про це.
Бути живими - це відчувати. Завдяки чутливості ми можемо як сумувати, боятись, або злитись, так і радіти, відчувати ніжність, насолоджуватись. Тому питання не в тому як не хвилюватись коли є потенційна загроза. Питання в тому що жити в цих умовах виснажливо. І тому важливо не “як не переживати”, а як відновлюватись і дбати про себе. #психологія #психотерапія #психолог #тривога #чутливість taken in Kyiv, Ukraine by @_daryna_ch

99

4

4 months ago

Весна: очікування + 100 до продуктивності, але щось пішло не так 😅
Я дуже чекала на березень, стільки напланувала… Але щороку повторюю один сценарій: відмітка 1 березня у календарі і сонце дає ілюзію нескінченної енергії, я влітаю у плани на повній швидкості, а потім різко сідає батарейка. Бо вона ще й не встигла зарядитися.
Цей пост нагадування собі та підтримка для тих, хто відчуває те саме. Навесні ми очікуємо від себе надпродуктивності, але організм часто каже «стоп». Крім того - не дарма ж часто можна почути про сезонні загострення, чому так, якщо цей період здається легшим за зиму?
1. Виснаження. Нервова система та організм банально стомлені після зими й авітамінозу.
2. Адаптація. Різкі перепади погоди й тиску (+ 4 зранку і +15 вдень) — це сильне коливання і навантаження. Організм витрачає ресурси, щоб просто підлаштуватися під середовище.
3. Гормональні гойдалки. Зміна світлового дня змінює циркадні ритми. Мелатонін і серотонін «переналаштовуються», що впливає на настрій і сон.
4. Соціальний фактор. Навколо все ніби «оживає», і якщо твій внутрішній стан цьому не відповідає, посилюється відчуття самотності чи депресивності на фоні загального вайбу.
Тому зараз важливо бути бережними до себе. Не вимагати рекордів, а дозволити собі плавно входити в сезон. Перехід від зими це енерговитратний процес. Важливо дати собі право виходити зі сплячки повільно. Треба розуміти що наші внутрішні процеси не завжди збігаються з календарем. Весною і правда може бути більше енергії, але спершу важливо просто дозволити собі нею подихати. Відчути перше тепло, послухати дощ, помітити квіти. А не одразу бігти щось робити, навіть якщо зима вже вкрай набридла. Тому краще повільно насолоджуватись процесами, ніж бігти продуктивно все вирішувати. 🌿 і якщо вам здається що всі щось роблять, а ви лінивець, скоріш за все це не так, а навіть якщо так - просто дозвольте собі ним трохи побути 😌 taken in Kyiv, Ukraine by @_daryna_ch

96

6

6 months ago

Тіло говорить. Питання - чи ми готові його чути?
Вчора я завершила навчання в тілесноорієнтованому підході. Для мене це не просто ще один диплом, а можливість бачити клієнта цілісно. Бо часто слова кажуть одне, а дихання, завмирання чи напруга в плечах - зовсім інше.
Наше тіло може нагадувати планету з картою. На ній є небезпечні зони, ресурси, скарби, вулкани, які ось-ось вибухнуть, і спустошені ділянки, яким бракує уваги. Ця карта постійно змінюється у відповідь на внутрішнє і зовнішнє. А тілесне усвідомлення допомагає нарешті орієнтуватися в цих змінах.
Ми можемо обманювати себе головою, пояснювати, чому все нібито «нормально». Але тіло неможливо переконати аргументами. Воно підказує, коли нам насправді не ок. Деякі речі замало просто зрозуміти інтелектуально, їх треба прожити фізично. Поки новий досвід не «заземлений» у тілі зміни навряд чи будуть стійкими.

Зараз у мене звільнилося трохи простору для нових клієнтів. Якщо вам відгукується і цікавить цей підхід, буду рада працювати разом. taken in Kyiv, Ukraine by @_daryna_ch

57

8

6 months ago

Останні роки в соц. мережах, особливо активно 8 березня стало днем дискусій. Хтось каже про тюльпани та весну, хтось про суфражисток та виборче право. І часто ці два табори доволі категорично сприймають одне одного.
Але для мене як для жінки та психолога, важливо те що ми маємо право бути різними і не грати якісь ролі обрані кимось за нас. У свободі обирати свій спосіб проживати це життя.
Боротьба за права дала нам неймовірну річ - можливість не запитувати дозволу. Можливість бути сильною, будувати кар’єру, йти в політику чи армію. І водночас можливість бути ніжною, любити квіти, насолоджуватися весною і хотіти «жіночого свята».
Ми маємо право на злість і на м’якість. На грубі черевики і на шовкові сукні. На боротьбу за рівну оплату праці і на те, щоб просто випити кави в теплий березневий ранок, радіючи сонцю. Одне не виключає іншого. Крім того, я кожен раз захоплююсь жінками в яких поєднуються різні прояви 😌

Мені здається, нам все ще, іноді бракує солідарності саме в цьому - дозволити іншій бути не такою, як ти. Не критикувати за «неправильне» святкування, а підтримати у виборі. Те як ми ставимось одна до одної, як приймаємо помилки, або слабкості, як можемо дозволити одна одній право на злість, або вразливість - в цьому багато сили та натхнення.
Сьогодні я вітаю кожну. Нехай у нас завжди буде право обирати себе і свою роль у кожен момент часу. З цим чудовим днем любі жінки, якими б різними ми не були! 🤍 taken in Kyiv, Ukraine by @_daryna_ch

88

3

7 months ago

«Я не злюся / я не можу на неї злитися / я не агресивний» - фрази, які я часто чую на терапії.
За цим зазвичай стоїть страх не самої агресії, а її проявів. Деякі люди вважають злість чимось соромним, руйнівним і «поганим». Особливо це помітно, коли людина у своєму житті була свідком того, як хтось не міг керувати своєю злістю і вона дійсно набувала страшних форм.
Але агресія це базова енергія для життя. Вона потрібна, щоб захистити свої кордони або розширити власний простір, проявлятись і брати своє. Без доступу до цієї сили неможливо відстояти свої інтереси чи просто сказати «ні» там, де це необхідно.

Тому ідея про те, що в терапії людина «пізнає дзен» і стає спокійною, «пропрацьованою», і взагалі її нічого не бісить - мені не імпонує. Для мене в терапії важливо знаходити контакт з усіма своїми частинами, навіть тими, які ми звикли ховати. Вміти показувати зуби і проявляти силу — такий самий важливий навик, як і вміння співчувати. Питання не в тому, щоб агресувати на всіх підряд, а в тому, щоб нарешті дозволити собі це почуття і перестати його боятися.
Коли ви приймаєте свою агресію, вона перестає руйнувати і може стати однією із важливих опор. taken in Kyiv, Ukraine by @_daryna_ch

107

4

7 months ago

Люблю зиму, коли вона про какао, затишок і гарну картинку за вікном. Але ця зима була про +13 у квартирі, пошук тепла, нормального звʼязку для роботи та постійну тілесну напругу. Режим виживання виснажує.

Проте, дивлюся на фото в альбомі і в стрічці і розумію: ми навчилися не завмирати. Можна бути в напрузі, але продовжувати сміятися в кав’ярні з друзями, ходити в театр, займатись спортом. Можна чекати на весну, але не відкладати життя на «після морозу», чи взагалі на невідоме «потім». Але все ж таки, весна, приходь швидше, дуже хочеться вже більше тепла і світла ☺️ taken in Kyiv, Ukraine by @_daryna_ch

124

0

7 months ago

14 лютого стрічка наповнена коханням. І я люблю це свято. Але сьогодні хочу написати не про романтику, а про плутанину.
У терапії й у власному житті я часто бачу, як легко ми можемо сприймати одне за інше.
Я не оцінюю - в різні періоди нам справді потрібен різний досвід. Але деякі речі ми плутаємо особливо часто.
Легко переплутати:
- тривогу з пристрастю
- контроль із турботою
- драму з глибиною
- залежність із любов’ю
- ревнощі з небайдужістю
- рятування з любов’ю
- потребу в комусь із вибором бути разом
- «без тебе я не можу» з «я хочу з тобою»

І цей список можна продовжувати. Можливо, у кожного є своє «раніше я думав/ла, що це кохання…».

Мені ж зараз ближче розуміння: любов - це коли я можу залишатись собою поруч з тобою, любов це дія, процес і вибір кожного дня, коли ми не зливаємось, а обираємо бути разом.

І якщо інколи складно зрозуміти, чого я хочу, чому болить або чому я знову і знову обираю схожих партнерів - відповіді зазвичай не в іншому. Вони починаються з чесної зустрічі з собою. taken in Kyiv, Ukraine by @_daryna_ch

86

0

7 months ago