Instagram story viewer> @alyona_pe> Posts

alyon@p

@alyona_pe

559

followers

780

following

🇺🇦 🇦🇹

POSTS STORIES REELS TAGGED

Вже майже рік цьому відео. Нещодавно отримала його від неймовірно талановитої @andr_popovich 🥰
Дехто може сказати, що за цей рік я дуже змінилася. А можливо, я просто перестала бути зручною для всіх і стала трохи менш наївною в деяких речах.
Але дещо залишилося незмінним — я все ще багато мрію. Просто тепер трохи менше чекаю, що мрії здійсняться самі, і трохи більше йду їм назустріч. ✨
Та єдине, за чим я справді сумую з того часу, — це моє довге волосся, яке я успішно зіпсувала фарбуванням 😬🤭
Ще раз дякую за ці кадри 🥰
Залишу тут собі на згадку — до наступної фотосесії ❤️
#fotoshooting #woman #austria #austrialife #portrait taken in Aschach An Der Donau, Oberosterreich, Austria by @alyona_pe

3

8

3 months ago

Girls, happy belated Father’s Day 😏😅💪🫶

#girls #family #women #femalepower by @alyona_pe

3

8

4 months ago

Скоро мої 38 🤯
І я вже знаю як святкуватиму 😇🥰
#woman #jumpropeworkout #jumperope #sport #österreich taken in Hartkirchen, Oberosterreich, Austria by @alyona_pe

3

0

a day ago

Три роботи, троє дітей і геніальна бізнес-ідея — продавати трусєля. 😂
Вища освіта, 11 років педагогічного стажу, визнані в Австрії дипломи. Постійно працююча, виховання дітей і наміри повернутися до своєї професії.
І тут випадково відкриваю для себе цілий ринок, де за 15 пар ношеної білизни мені пропонують 2000 доларів.
Звісно, обіцяти — не означає заплатити. Але я вже сиджу й рахую. 😂
Мені навіть не соромно за цю ідею. Мене більше дивує, що я взагалі почала її розглядати.
Бо життя матері, яка самостійно виховує дітей, — це окрема економічна дисципліна. І неважливо, українка ти, австрійка чи ще хтось.
Тобі потрібно працювати, але садочок має свій графік. Діти хворіють, канікули тривають, рахунки приходять вчасно. А доба, зараза, вперто не хоче розтягуватися до 36 годин.
Ти маєш бути фінансово незалежною, хорошою матір'ю, професійно реалізованою, психологічно стабільною. І бажано все одночасно.
А коли шукаєш нестандартний спосіб заробити, виникає наступне питання: а як же репутація? Особливо якщо плануєш працювати з дітьми.
Ось і парадокс.
Суспільство очікує від матері фінансової самостійності, але далеко не завжди створює умови, за яких вона можлива без виснаження. А за альтернативні способи зар� taken in Aschach An Der Donau, Oberosterreich, Austria by @alyona_pe

3

2

9 days ago

Нарешті я взяла вихідний і присвятила день синові🥰
#lifeinaustria #famely #reallife #sohn taken in Linz, Austria by @alyona_pe

3

1

15 days ago

-"Та не хвилюйся так, знайдеш ти собі чоловіка!"
— Чоловіка? Та я й не хвилююсь. І хвилюватися, по суті, нема про що.
Мене хвилює майбутнє моїх дітей. Щоб у мене вистачило сил і я не вигоріла. Щоб мама була здорова й поряд. Щоб нарешті закінчився цей хаос і жах там, удома…
А чоловік… гм. Чи, може, партнер. Хто?
Той, що прийде й почне прогинати всіх під себе, встановлюючи новий устрій у вже сформованій повноцінній сім’ї? Той, що нагадуватиме мені про моїх дітей так, ніби це мій недолік — "багаж", "причеп", з яким він великодушно погодився мене прийняти?
Чи той, що час від часу з’являється пощекотати нерви — і зникає? Грає в зацікавленість, але нічого не робить?
А навіщо воно мені?
От сидиш собі у своєму спокої. Нехай іноді й нема кому вилити душу. Але дивишся на все це й думаєш: а воно мені треба? Відкрити двері у свій спокій, щоб хтось зайшов у брудному взутті, потоптався, наплював і пішов?
Нє. Я той спокій надто дорого собі виборювала.
А Чоловік… цікаве слово. І дедалі менше тих, кого мені хочеться ним називати.
Бо відмінність геніталій — ще не привід називати людину Чоловіком.
Для мене чоловік — це передусім Людина. Та, що відповідає за свої слова й вчинки. Не використовує чужу довіру як розвагу. Не принижує слабшого, щоб самому здаватися сильнішим. Не сприймає жінку як функцію для сек*у, побуту, емоційного обслуговування чи підняття самооцінки.
А дорослих хлопчиків — дох*я. Один хоче, щоб його обслуговували. Другий хоче свободи з усіма бонусами стосунків. Третій хоче жінку, але без її минулого, дітей, характеру й незручної властивості мати власну думку. Четвертий з’являється, коли йому самотньо або свербить, і зникає, щойно від нього самого потрібне хоч якесь зусилля.І всі вони формально — чоловіки. А по суті? Не знаю.
Тому мене й не лякає перспектива "не знайти чоловіка". Знайти особину чоловічої статі — не проблема. Їх навколо повно.
Проблема — зустріти Людину.І мене більше хвилює інше: що ми настільки звикли до безвідповідальності, байдужості й свинства, що звичайну порядність уже сприймаємо як якусь рідкісну чоловічу чесноту.
Хоча це навіть не чеснота. Це просто мінімальна вимога до людини. taken in Aschach An Der Donau, Oberosterreich, Austria by @alyona_pe

3

0

16 days ago

Якби я і справді показала свою галерею, то в ролику були б 60%фотографії дітей і купа скріншотів🤪😅

#mygallery #österreich #woman #lifeinaustria #fotoshooting taken in Aschach An Der Donau, Oberosterreich, Austria by @alyona_pe

3

2

18 days ago

Те, що ще тримає мою менталку на плаву...

#sport #jumperope #jumpropeworkout #österreich #lifeinaustria taken in Aschach An Der Donau, Oberosterreich, Austria by @alyona_pe

3

4

21 days ago

🫶
#jumperope #jumpropeworkout #sport taken in Aschach An Der Donau, Oberosterreich, Austria by @alyona_pe

3

0

22 days ago

Якби я насправді вела блог, а не просто варила кашу зі своїх думок і виливала її в інтернет замість того, щоб нарешті звернутися до спеціаліста 🙄, я б, напевно, не їла зараз згущонку прямо з банки в піжамі й з розпатланим волоссям. Можливо, я б навіть подивилася, що відбувається навколо в кадрі. Звернула б увагу на світло, ракурс, фон, шуми у відео… Мала б контент-план і хоча б приблизно розуміла, про що взагалі мій блог. Але ні. Сьогодні тут еміграція й екзистенційна криза, завтра скакалка, потім фемінізм, війна, діти, робота, а о 23:47 — піжама, згущонка і чергова думка, яку з невідомих причин терміново повинні знати всі. Бо цій людині ще й важко засинати. 😂 Алгоритми Instagram, напевно, давно намагаються визначити мою цільову аудиторію і вже самі потребують психолога. Підписалися на скакалку — отримали фемінізм. Прийшли за жартами — отримали травми й сенс життя. Прийшли подивитися на гарну жінку — тримайте геополітику, згущонку і нервовий зрив. 😂 Ніякої концепції. Ніякої стабільності. Навіть я не знаю, що буде в наступній сторіс. Тому це не блог. Це просто моя психіка без нагляду дорослих отримала доступ до інтернету. А судячи з того, що ви досі тут, питання до спеціаліста вже не тільки в мене. 😂🙄 taken in Aschach An Der Donau, Oberosterreich, Austria by @alyona_pe

3

1

24 days ago

Почуватися недостатньою в чужій країні, мабуть, нормально… Я багато разів про це думала. Брак мови, брак сміливості говорити те, що насправді думаєш (не про мене, принаймні останнім часом 😅), брак фінансів — бо всі тут по-новому стають на ноги… Вчора дивилася на красивих, доглянутих жінок. Впевнених. На своєму місці, у своїй правді й у своєму праві бути такими, якими вони є. І ніби згадувала себе колишню. Подивилася на свою зачіску, нігті, одяг… Наче все нормально. Але втомлений, невпевнений погляд. Руки, пересушені постійною роботою. Одяг, який доношую за племінницями… І наче теж не катастрофа. Катастрофа не в цьому. Вона десь усередині — у постійній тривозі, у болю в грудях, який ненадовго стихає, а потім повертається і пече ще сильніше. Як це забрати з образу легкої, впевненої в собі жінки? Як просто гарно виглядати й щиро посміхатися, коли за цією посмішкою ховаються злість, образа, тривога й біль? І, мабуть, справа вже навіть не в чужій країні. Ми всі ніколи не будемо такими, як раніше. Ні ті, хто виїхав, ні ті, хто залишився. У кожного своя реальність і свій біль. І до кінця зрозуміємо це, мабуть, тільки ми — ті, чиє життя одного дня просто розділилося на «до» і «після». Зачіску можна зробити. Ні� by @alyona_pe

3

5

25 days ago

Іноді страх залишатись на одинці з собою через спогади і бажання виговоритися.
Кому краще писати? Собі чи анонімному психологу? Писала... Кажуть, психіка іноді ховає від нас спогади, які могли б знищити нас ущент. Чи я забула? Ні… Страшенний холод. Важкий вагітний живіт, опухлі ноги, клубок у горлі. Десята вечора. Я намотую кола навколо будівлі, не знаючи, куди йти і чи варто просити про допомогу. А діти вдома… Боже, «вдома». Там, де не вдома. Вони все бачили й чули. Поштовх до дверей. Удар по обличчю. Падіння. Удар ногою біля вагітного живота. Біль у нирках. Очі сина, який не розуміє, що робити. Зачинені двері. Холодний коридор. Застиглі сльози. І поштовхи маленької ніжки в животі… Я не забула й інших ночей, коли благала: «Не торкайся мене. Мені страшно. Не треба. Мені боляче…» І відповідь: «Ніхто тобі не повірить. Я твій чоловік. Це не зґвалтування». Чому я так довго мовчала? Можливо, тому, що вважала це кармою за розірваний перший шлюб. Колишній чоловік, який ніколи мене не кривдив, на прощання сказав: «Будеш згадувати, коли тебе твій наступний буде бити!» І я чомусь повірила, що заслужила це. Тепер думаю: може, ми самі вигадуємо собі карму, коли совість переконує нас, що ми не гідні кращого? Я більше не х by @alyona_pe

3

5

a month ago