Instagram story viewer> @azhorina> Posts

Anna

@azhorina

223

followers

538

following

POSTS STORIES REELS TAGGED

Мій Каміно. 173 км. 10 незнайомих дівчат.

Всі такі різні. І чомусь мені здається, що кожна була дана кожній з нас для чогось. Кожна прийшла зі своїм запитом, своїм болем, своїми травмами.

Хтось мені показав, як треба.
Хтось — як я точно не хочу.
Хтось пройшов поруч майже непомітно, а хтось залишив дуже глибокий слід.

Ми говорили. Багато сміялися. І плакали теж.
Йшли разом, розходилися, чекали одна одну. А іноді комусь дуже хотілося йти самій. І ми це поважали і давали можливість.

173 км — це багато часу, щоб подумати. А потім у якийсь момент забуваєш про думки. Просто йдеш. Крок за кроком.

І, мабуть, у цьому для мене і був Каміно: не обов’язково знати, що чекає попереду. Не обов’язково весь час бути сильною. Не обов’язково йти з усіма в одному темпі.

Треба просто йти свій шлях. Так, наче Бог несе тебе на руках by @azhorina

47

6

23 days ago

Мій перший пост про Ісландію буде не про вулкани, льодовики чи водоспади. Я хочу написати про дорожні знаки.
Вони дивні, смішні, іноді дуже прямолінійні. Але всі ніби кажуть одне: попереду може бути що завгодно: від тролів до аквалангістів, від овець до вікінгів.
І це дуже схоже на саму Ісландію. Вона сувора, непередбачувана, інколи дика і зовсім не схожа на решту Європи. 🇮🇸 by @azhorina

25

0

4 months ago

За останні 20 років я бувала в театрі набагато рідше, ніж хотілося б. А дарма…

Є щось особливе в тому, щоб сидіти в залі й бачити акторів не через екран, а за кілька метрів від себе. Чути кожну інтонацію, ловити кожен погляд і на дві години забувати про все інше.

І коли на сцені такі актори, як Ральф Файнс і Міранда Рейсон, розумієш, чому театр живе вже сотні років і нікуди не зникне.

Надолужую. І отримую від цього величезне задоволення by @azhorina

24

1

4 months ago

Є на Мадейрі дивний ліс. Такий, де через 10 хвилин перестаєш дивитися в телефон.

Старі лаврові дерева, мокра трава, туман, який рухається між ними так, ніби живий.
І ця тиша… не міська, не “комфортна”. Справжня.

Стоїш серед цього лісу — і здається, що зараз з’явиться або герой старої легенди, або твоя власна думка, від якої ти давно тікала.
І в голові раптом теж стає тихіше. Хоча зазвичай там постійний шум із думок, планів і відповідальності.

У якийсь момент я зловила себе на тому, що просто дивлюся в цей туман і ні про що не думаю. Для мене це рідкість.

Мадейра взагалі дуже дивна. То сонце, то дощ, то вітер, то повний спокій. І, мабуть, саме тому вона так чіпляє. Бо нагадує людей.

І цей ліс — не лише про “вау-краєвид”.
Він про відчуття. Про те, як іноді потрібно трохи загубитися в тумані, щоб знову знайти себе. by @azhorina

30

3

5 months ago

Мадейра зустріла дощем, туманом і вітром.
Погода тут змінюється щогодини — майже як настрій останнім часом.

То сонце. То хмари.
То бажання мовчати. То сміятись з новими людьми так, ніби знайомі сто років.

Але, мабуть, саме в цьому і є життя.
Не в ідеальній погоді, а в нових відчуттях, випадкових зустрічах і моментах, які раптом повертають тебе до себе. 🌿 by @azhorina

50

3

5 months ago

Вийти із зони комфорту важко.
Перебороти свої страхи — ще важче.

Я завжди боялася висоти.
Не “трохи не люблю”, а по-справжньому — тим первісним, тваринним страхом, коли тіло просто відмовляється підходити до краю і дивитися вниз.

І знаєте що? Я досі не можу.
Але виявилось, є маленький обман для мозку: якщо дивитися не вниз, а в небо… або на людей поруч — страх відступає.

Мабуть, так працює не лише з висотою.
Іноді, щоб пройти через страх, не треба дивитися в прірву. Достатньо дивитися вперед. by @azhorina

35

4

5 months ago

Коли літак ще думає, летіти чи ні —
а ти вже вирішила.

План складений. Настрій включений. Навіть якщо рейс відкладається.

Іноді рух починається не з двигунів,
а з рішення всередині. ✈️ by @azhorina

16

1

6 months ago

Кобзар сьогодні виглядає інакше.
Трохи закритий. Трохи в броні.
Але суть — та сама.
Як і ми: змінили форму ззовні, але залишилися собою.
Стоїмо. Тримаємось. Хто як може. І не все можна пояснити війною, є речі за які відповідають люди by @azhorina

12

0

6 months ago

by @azhorina

6

0

6 months ago

Індія — це не просто подорож. Це щось, що проходить крізь тебе і залишає слід. Це досвід, який розкладає тебе на частини, а потім дуже обережно збирає заново.

Я їхала туди з думками, планами, очікуваннями… А повернулась — трохи іншою. Там усе занадто справжнє: емоції, люди, контрасти. І в якийсь момент ти починаєш це по-справжньому відчувати.

Ця поїздка нагадала мені, що насправді важливо і цінно. Діти — це не «потім», це зараз. Батьки — не назавжди поруч, а поки що. Друзі — це не про кількість, а про тих, хто поруч навіть у тиші.

Вона навчила мене бути сильною. Не тією силою, яку видно всім, а тією, яка з’являється в найскладніші моменти і тримає, навіть коли всередині все тріщить. І показала, заради чого ми живемо — заради людей, заради моментів, заради чесності з собою.

Індія привела в моє життя нових людей. Дуже різних, але дуже вчасних. З кимось — глибокі розмови до тиші всередині. З кимось — просто відчуття, що тебе розуміють без слів. І цього достатньо.

І вона відкрила очі. На речі, які я, можливо, довго не хотіла бачити. На правду — не завжди приємну, але необхідну. І дуже чітко показала різницю між тим, що справжнє, і тим, що лише виглядає таким.

Після таких подорожей змінюється не світ. Змінюєшся ти. Стаєш чеснішою з собою. Сильнішою. Спокійнішою. І більше не погоджуєшся на менше — не з гордості, а з розуміння власної цінності.

І, мабуть, це найцінніше, що можна привезти з собою. by @azhorina

42

0

6 months ago