Instagram story viewer> @demianetsalla7> Posts

A.L.25 .🌙 мистецтво & духовність

@demianetsalla7

469

followers

3790

following

A.L.25.
Visionary Art
Художниця-візіонерка , майстриня інтуїтивного та сакрально-ресурсного живопису

POSTS STORIES REELS

Коли дивишся на цю роботу, одразу занурюєшся в якусь містичну, казкову атмосферу, де людина і її пухнастий компаньйон зливаються в єдине ціле, стаючи схожими за відтінками, кольором волосся, шерсті та глибоким сяйвом очей. Незважаючи на майже монохромну гаму, де все витримано в єдиних світло-сірих і пастельних тонах, розібратися з цими відтінками та зробити так, щоб нічого не зливалося в одну пляму, було справжнім викликом і цікавою роботою. Але найдивовижніше тут розкривається у характерах і поглядах, які так тонко доповнюють одне одного: поки кіт пригорнувся до плеча, повністю розслаблений і захищений, адже його погляд спокійний і трохи стомлений від турбот, господарка дивиться на світ широко відкритими, величезними очима, наче прагне обійнути поглядом усе навколо і бачить саму реальність наскрізь. Вони різні за своїм станом, але разом утворюють простір абсолютної гармонії та спокою, де внутрішній зв'язок між людиною і її вірним другом перетворюється на справжнє мистецтво. by @demianetsalla7

Коли дивишся на цей малюнок, не одразу розумієш, де закінчується людина і починається природа, адже вони злилися в єдине, неподільне ціле. Погляд дівчини спрямований угору — у простір неба і мрій вищих завдань, а її обличчя дихає абсолютним спокоєм і безтурботністю, бо вона відпустила тривоги і просто споглядає. А поруч, плечем до плеча, розгортається інший світ — її живий тотем, птах-страж із пронизливим, серйозним поглядом, який ніби запитує кожного незваного гостя: «Хто ви і що ви хотіли? Ви входите в наше поле». Їхні кольори перетікають один в інший, зелено-жовто-сині переливи оперення відбиваються в глибині величезного людського ока, створюючи єдину екосистему душі. Вона дивиться увись, а він охороняє простір навколо. І завдяки цьому вони володіють повним, розширеним полем зору, де кожен рух помічений, а кожен сигнал вчасно переданий іншій частині єдиного організму. Це історія про внутрішній захист, який не потребує агресії, про тиху силу і про той неймовірний зв'язок, коли дві істоти стають одним цілим, доповнюючи одне одного у кожній миті. by @demianetsalla7

Головне — не матеріал. Головне — шлях і ти сам…
Знаєте, ми часто думаємо, що для творчості потрібні ідеальні умови: найкращий дорогий папір, професійні кісточки, ідеальне світло. Я сама колись так вважала. А потім у мене з'явився новий скетчбук — із тоншими аркушами, ніж я звикла.
Спочатку це був справжній виклик. Бумага жадібно вбирала воду, йшла хвилями, а якщо починаєш розтушовувати чи надто довго водити пензлем — просто починала «злазити» й скочуватися під рукою. Перші роботи давалися складно.
Але замість того, щоб кинути блокнот, я почала вчитися його слухати. Зрозуміла, коли потрібно зупинитися, дати аркушу підсохнути, де зменшити вологу, а де знайти інший підхід. І знаєте що? Я раптом усвідомила: матеріали — це не головне.
Можна творити шедеври на будь-якому папері, якщо є головне — майстерність, бажання шукати вихід, вміння адаптуватися і відчувати матеріал кінчиками пальців.
Складність — це не перешкода. Це найкращий тренажер для нашої стійкості, погляду і впевненості. Коли ти продираєшся крізь такі маленькі незручності, набиваєш руку і вчишся керувати тим, що спочатку «чинить опір», — твої навички виростають у рази.
А потім, коли до твоїх рук зрештою потрапить ідеальни by @demianetsalla7

Коли я писала цю роботу, всередині народжувалося дивне відчуття. Попри містичний образ, ця жінка — про абсолютну простоту і чесність із собою. Десь глибоко всередині ще можуть жити старі страхи, вона ще не до кінця відпустила їх, і це нормально. Це ознака живої душі, яка просто вчиться бути собою, але головне — вона вже приймає і усвідомлює, хто вона є.
І ворон тут зовсім не хижак і не страшний провідник, він — друг, надійне крило і супутник на цьому шляху.
А той момент, коли її око дивиться крізь відкритий дзьоб ворона, для мене зовсім не про беззахисність. У неї є цей захист — міцний і справжній. Вона знає, що вона не слабка, що вона захищена. Але водночас вона вже не напружена і не хвилюється, що їй постійно треба оборонятися.
Ти просто дивитися навколо і приймаєш цей світ таким, яким він є. У цій роботі немає виклику. У ній — тиха сила, довіра, внутрішній спокій і справжнє звільнення. by @demianetsalla7

Нещодавно я побувала на майстер-класі з макраме. Ми створювали гердан — традиційний нагрудний оберег, який із давніх-давен захищає серце, зберігає внутрішню силу та зв’язує з рідною землею.
Зазвичай я взагалі не працюю з нитками і не дуже люблю до них торкатися. Але тут стався дивовижний момент: процес зав'язування вузликів подарував мені задоволення!
Коли майстер показувала варіанти завершення роботи, я інтуїтивно зрізала нитки конусом. І в цей момент я завмерла... Подивилася на своє жовто-блакитне серце і чітко побачила крила. Одне крило і друге. У мене всередині розлилося неймовірне тепло, ніби ці маленькі крильця обійняли мене.
А ще я помітила одну дуже важливу деталь. На майстер-класі девчата затягували вузлики дуже туго — у них виходив чіткий, графічний візерунок. А мені категорично не хотілося цього робити. Мені кортіло залишити простір, дати виробу більше повітря!
Через це мій гердан вийшов м'яким, ніжним, ніби зв'язаним спицями.
Якщо зазирнути вглиб себе, стає зрозуміло: у творчості немає випадковостей, і всі відповіді вже є всередині нас.
Я створила гердан з відчуття свободи,.Як художник, я відчуваю простір і повітря — і мені хотілося, щоб виріб «дихав». Вільні вузли дають простір легкій, світлій енергії. ,мені хочеться транслитувати ніжність, тепло та сонячне світло. І мій гердан став точним відображенням мого внутрішнього «Я».
Наші руки і підсвідомість завжди знають більше, ніж розум — варто лише дослухатися до себе.
Якщо майстри ремесла так сміливо проявляють себе, то чому ми, художники, маємо стримувати свій потенціал? У моїй голові народився цілий мільярд нових ідей, які я вже готова втілювати в життя!
Будь-яка нова зустріч чи досвід здатні відкрити в нас нові грані й розпалити творчий вогонь. Чекайте на втілення моїх нових задумів. by @demianetsalla7

Довгий час мене гнітило й бентежило одне запитання. Я вмію малювати, люблю малювати і можу втілити будь-яку задумку. Але що б я не створювала — мої роботи ніколи не були схожими на суху копію.
Коли я намагалася змусити себе робити «як треба» за академічними канонами, усе всередині мене протестувало. Академічна система стверджує, що тіні треба наносити за суворими законами, а композицію розраховувати до міліметра. Але я не завчаю правила — я їх відчуваю.
Я працюю повністю інтуїтивно. Я не можу пояснити це словами, але просто бачу й відчуваю всередині: яким має бути розмір, де саме полотно має дихати, як сміливий відтінок оживляє образ і як передати живу енергію.
Коли я усвідомила, що моє художнє бачення належить до візіонерського, інтуїтивного та сакрального мистецтва, я нарешті видихнула з легкістю. Я більше не сперечаюся з собою й не намагаюся підлаштуватися під чужі рамки. Я просто довіряю своєму серцю.
І яскравим доказом цього стала ця пташка. Робота починалася настільки легко, що я сама здивувалася.
Окремий простір тут — це атмосфера навколо. Листя на задньому плані розчинилося, перетворившись на легкий, майже невловимий сонячний пилок, який невагомими хмаринками спускається і м'яко доторкається до самої пташки, огортаючи її теплом.
Моя пташка вийшла великою, сміливою та впевненою. Вона сидить на гілці так, ніби чітко знає: вона на своєму місці. Вона не ховається. Вона просто дивиться на цей світ — і водночас чітко усвідомлює, що світ дивиться на неї.
І сьогодні я з гордістю можу сказати: «Я так бачу, я так відчуваю. І саме в цій свободі народжується справжнє мистецтво by @demianetsalla7

Коли я дивлюся на цей скетч, я знову відчуваю, як процес малювання веде мене зовсім не туди, куди планувала голова, а туди, де живе душа. Мій совеня завмер. Він побачив щось перед собою, зупинився й застиг у глибоких роздумах. У його великих янтарних очах, обрамлених дрібними сяючими крапельками світла, читається пронизливе запитання: «Що далі? Як діяти далі?»
Для мене це відображення стану внутрішньої паузи. Коли ти не біжиш навмання, а зупиняєшся, щоб прислухатися до себе й зробити мудрий вибір. Малювання для мене — це завжди більше, ніж просто фарби на папері. Це спосіб розмовляти зі своєю душею.
І саме в такі моменти паузи я часто запитую себе: «Навіщо я малюю майже щодня? До чого це веде?»
Відповідь приходить сама, коли я гортаю сторінки своїх скетчбуків.
Зараз я не просто малюю обличчя, фрукти чи осінніх птахів — я налаштовую свій внутрішній інструмент. Це етап напрацювання художньої та емоційної свободи. Я привчаю руку не боятися кольору, відчувати тон і передавати глибину погляду за лічені хвилини.
Це як підготовка ґрунту. Я збираю свою внутрішню скарбницю образів, емоцій та станів. Кожен щоденний малюнок— це не про швидкий результат «тут і зараз». Це кроки до чогось значно більшого, що вже дозріває всередині мене й неодмінно виллється на великі полотна.Це про довіру до свого шляху, вміння вчасно зповільнити біг, подивитися світу в очі й відчути насолоду від кожного мазка. by @demianetsalla7

Очі — це дзеркало душі. Навіть у малюнках .
Коли я дивлюся на цей скетч, перше, що зупиняє погляд і не відпускає — це очі. Бездонні, дзеркальні та казково-глибокі.
На перший погляд, цей котик здається зібраним, стриманим і навіть серйозним. У ньому немає поверхневої, «іграшкової» милоти. Але варто придивитися пильніше — і через ці небесно-блакитні очі починає проступати зовсім інше світло. Справжня, глибока, щира доброта й ніжність, захована всередині.
Для мене це не просто осінній сюжет із листям. Це відображення того, як я відчуваю світ і людей:
Якими б суворими, закритими чи серйозними ми не здавалися зовні, всередині кожного з нас є ця чиста, щира світла краса. Головне — її розгледіти.
У кожну свою роботу — чи то швидкий замальовок у скетчбуку, чи то велике полотно — я вкладаю саме це прагнення: малювати не просто форму, а шукати й проявляти душу.
Мистецтво для мене — це спосіб нагадати, що найголовніше й найтепліше завжди приховане глибше, ніж ми звиклі бачити на поверхні. by @demianetsalla7

Коли наступають перші холодні дні, виникає особливе бажання — створити щось справді осіннє. Але не просто красиву картинку з жовтим листям, а сюжет із глибоким змістом.
Усі бачать у подібних сюжетах лише «затишну милоту». Але через мій внутрішній фільтр цей кіт проявився зовсім інакше. Подивіться в цей носик, у ці зібрані вуса й темні контрастні лінії — у ньому немає легковажності. У ньому є серйозність, зосередженість і мудре спостереження.
Він затаївся в листі не для гри. Він чекає.
З приходом осені ми всі занурюємося в подібний стан. Це час, коли ми ніби притишуємо свій зовнішній біг, ховаємося у свій умовний «кокон» і уважно спостерігаємо за світом навколо. Це не пауза й не зупинка — це накопичення сили перед проявом. Ми вичікуємо той самий правильний момент, щоб вийти з затінку й показати світу щось справді важливе by @demianetsalla7

Я ніколи не малюю обличчя просто так — заради технічної вправи чи звичайного копіювання. Саме тут проходить межа, яка відділяє ремесло від справжнього, сакрального та інтуїтивного мистецтва.
Я обираю образи не розумом, а енергетичним відгуком. Кожен портрет для мене — це одночасно дзеркало й ключ. Якщо якийсь образ притягує мій погляд, це означає, що в ньому вже закладена саме та емоція, той стан або таємниця, яка перегукується з моїм внутрішнім світом просто зараз.
Нещодавно я занурилася в неймовірно сміливий напрям у мистецтві — фовізм.
Це чистий кайф і відчуття повної свободи, але водночас — це ювелірна робота з відчуттям форми й тону. Головна прихована складність фовізму полягає в тому, щоб не просто нанести яскраві плями, а відчути баланс: покласти саме той колір, саме тим мазком і саме в те місце, де він підкреслить тінь, світло та об'єм. Тоді замість хаосу народжується справжня вібрація життя.
У цієї дівчини дивовижний погляд: відкритий, чистий, глибокий і неймовірно розумний. А кольорові пасма в косах об'єднали увесь цей калейдоскоп у єдину гармонійну історію.
Малювання — це не про копіювання світу, а про можливість випустити на свободу нову душу через свої фарби. by @demianetsalla7

Колись я поставила свою любов до мистецтва на стоп, повністю пішовши в сім'ю та побут. І кожного разу, коли випадкові люди запитували мене: «А чим ти займаєшся?», я завмирала. Я не знала, що відповісти, бо те, що давало мені колосальне наповнення, більше не було присутнє в моєму житті.
Кожне таке запитання було тихою підказкою Всесвіту. І яким же невимовним щастям було після років паузи знову взяти пензель у руки й відчути: усьому свій час. Час згадати, хто ти є.
Сьогодні мої портрети — це не складні формули. Це величезні, пронизливі очі, у які хочеться вдивлятися, мов у лабіринт.
Після жіночих портретів, де мені вже знайома кожна лінія, я вирішила випробувати себе в дитячих обличчях. Мені захотілося стати своєрідним археологом: розкопати нові пласти емоцій, знайти те, що приховане найглибше.
Моє око, душа й рука пропускають будь-який референс через власний внутрішній фільтр. У момент, коли пензель торкається паперу, народжується абсолютно новий персонаж — той, якого досі не існувало у світі. Якщо цей мудрий хлопчик проявляється саме так — із поглядом, у якому застигли чекання, невідомість і прихована сила — значить, цьому образу є місце в житті. Він просто зажадав бути створеним через мої фарби.
Процес буває непростим, але кінцевий результат завжди заворожує. by @demianetsalla7

Малювати дитину виявилося справжнім викликом. На перших етапах на аркуші з'являлися темні, зухвалі, геть несподівані відтінки. Фарби ніби випробовували мене й намагалися збити з пантелику (і це навіть смішило!). Здавалося, з цієї плями нічого не вийде.
Але я бачила кінцевий результат у своїй уяві. Це як дивитися на калюжу й знати, що з неї можна створити цілий дивовижний фонтан — якщо довіритися процесу та не зупинятися на пів шляху.
І ось, крок за кроком, хаос перетворився на чисту енергію.
Коли я дивлюся на цей портрет тепер, я бачу не просто дитину. Я бачу мудру, не по-дитячому розумну, добру й щедру душу. У її синіх очах немає жодної фальші чи лукавства — лише чистий океан спокою, умиротворення та безумовного щастя, у який хочеться вдивлятися й усміхатися у відповідь.
Процес був непростим, але кінцевий результат завжди заворожує, коли твориш із любов'ю та вірою в свій внутрішній світ. by @demianetsalla7