Instagram story viewer> @ex_rkbu> Posts

Гусь

@ex_rkbu

216

followers

979

following

Гусь/Холмі/Женя
Харківський

POSTS STORIES REELS TAGGED

Нова маска! Знову!
«Злість»

«Я хочу бути злою людиною
Я хочу бути скаженим псом...
...Ти знаєш, навіть коли ти вдариш
Я сам залижу свої рани
І буду з любов'ю дивитись на світ
В мене для цього немає нічого
В мене для цього завжди стане любові»

Audio: Take me out — Franz ferdinand by @ex_rkbu

3

2

6 days ago

Яблучко на інктобер ⭐

#inktober by @ex_rkbu

3

0

14 days ago

Новаа маска!!😛😛

#creepypasta #marblehornets #timmasky by @ex_rkbu

3

2

20 days ago

TW: b!0@d, little spoilers!

Марбле хорнест повернули мені бажання малювати 😭

#creepypasta #marblehornets by @ex_rkbu

3

3

23 days ago

Я щота зробив. Камбек ін май кріпіпаста ера і я не шкодую 🗣️🗣️.
Audio: Лінія Маннергейма — Зима

#creepypasta #marblehornets by @ex_rkbu

3

4

a month ago

1. Тексту не буде, бо там помилки
2. В записі є помилки бо в тексті були помилки
3. Життя шкідливе для вашого здоров'я.
5. Знову вірш про місяці, бо люди не в контексті не дізнаються про кого це.
6. 4 нема бо так історично склалося.
7. 😺😇🐱❤️‍🩹😝🙂🐟✨🫪😛🙂‍↕️🗣️🥰👍 by @ex_rkbu

3

0

a month ago

«Живи так, щоб було що згад»

Віршів нема, малюнків нема, є фотографії by @ex_rkbu

3

0

2 months ago

Не знаю що писати 🐟🫀☀️ by @ex_rkbu

3

2

3 months ago

Не знаю, що виставляти і що писати, тому вірш! Дурацький, але в ньому багато любові до людей

•••
Всім тим, хто в інших містах, і тим, з ким я, перебуваючи в одному, не так часто бачусь :(

я хочу бачити їх усміхненими, я хочу чути їхні голоси
всі ми тут іноді злі й пригнічені, але таке життя і такі часи
я запам'ятовую їх анекдоти і віддаю їм свої речі
з анекдотів з'являються розмови, в кілець немає ніг для втечі
я так хочу бачити їх усміхненими, пам'ятати їхні імена
записати їх десь на клаптику паперу, допоки не настала зима
я люблю дивитися, як вони виписують нові рими
я люблю слухати їхню прозу і бути поруч із ними
я хочу бачити їх щасливими, хоч і значення «щастя» мені не зрозуміле
я хочу зберегти їх собі, най навіть в них буде не людське тіло
я хочу завжди пам'ятати їх з рудим волоссям
в моїй голові для любові не стане слів, недостатньо слів зовсім
між нами часом дороги безмовні, мов риби, між нами кілометри і вокзали
я все чекаю як ви будете поруч, аби послухати все, що ви ще не написали
ми будемо ходити парком, кидати камінці в річку, кидати в фонтани монети
ділити на двох слова і ментолові сигарети
ми зустрінемося, я буду чекати, хоч тижні, хоч місяці
врешті ми зможемо змити всю нашу втому в холодній ріці
тільки напиши, нагадай, скажи де ж тебе шукати
я пройду до тебе проспекти, вулиці, коридори й кімнати
я все боюся забути всі наші зустрічі, все, що було між нами
щось досі тримає це в голові, щось смакує мені іменами
нас досі тримають колеса і перейменування вулиць міста:
його гарячі долоні, його мертві поети і тиша густа
я так намагаюся закарбувати все, що в ньому було
я хочу бачити усміхненими всіх вас
можливо, для цього потрібні певні обставини і почекати ще деякий час
а доти я буду дивитися,
як розітнутий помідор сонця
затікає в мої зіниці
я чекаю вас вдома
«це не крапка,
наразі лиш болісна кома»

23.06.26

P.s. дякую, блакитна пташко, що надихнула і пнула опублікувати 🫂 by @ex_rkbu

3

0

3 months ago

Моєму травню

мій дім тут, його видно крізь рудий дим
травень у місті здавався таким теплим і молодим
я писав листи про порожні харківські двори
де травень ховав голоси колишніх учасників гри,
що в житті вже програли і ховаються у відблиску дзеркал
травень перекривав їжу, сон і GPS-сигнал
я б розповів йому про попіл і кров у їхніх зубах
тільки от травень думав про потяг, забуваючи про мій страх
від голоду руки все одно трусяться — це вже брак
Я не частина їхньої команди, я — частина зграї собак
звук гучнішає, ще один кадр, ще одна перебивка
травень рипів, а я — забута ним платівка
десь між зимою і містом, швидкоплинний тренд
травень обіймає, травень просить зробити контент
кличе до себе, і в цьому місці немає шляху для втечі
травень втікає крізь пальці, залишаючи порожнечу,
розбиті келихи, в яких до цього шуміло вино
травень потискає плечима, мовляв, так і було,
і те, що в кадрі зайвий предмет, і що поїхав фокус
він, звісно, правий, я — лише тимчасовий укус
на плівці, яка має безжально скінченний ліміт
травень все це забуде, коли поїде назад у свій світ
тут буде зйомка, як він просив, ось розбите вікно
щось тут було моїм, але травню, здається, вже все одно
ми довго стояли біля зруйнованого Укртелекому
травень слухав про місто, про стару знайому
в мене окрім його номера є тільки пітьма
на дзвінок травень не відповість, зв'язку давно нема
гудки, «поза мережою», де ж ти, абонент?
травень — дощовий, травень — короткий момент
і це місто йому чуже, його дім далеко, йому є куди йти
травень — не дім, травень — це вітер, це ти
все, що було, кутає в себе його рудий дим
травень вже не поруч, та повітря досі пахне ним
я, як завжди, нічого не встиг. все, що не треба — сказав
травень ховається в цифрах і невпинно йде на вокзал.
я роздивляюся місто, рейки, що збираються в коло
він пробачив, а я досі рахую травневі проколи
я гублюся в датах, я загубив правильний таймкод
травень — одна з моїх невиліковних хвороб
я безповоротно зникаю у вибірковій амнезії
травень — тимчасові ліки. назавжди не зуміє.

01.06.26 by @ex_rkbu

3

4

4 months ago

Сон надихнув намалювати щось таке. І малюнок і вірш присвячені людям, яких я дуже ціную🫂
«Написати — означає вирвати дещо, якусь частинку життя, і сказати комусь: "це назавжди про тебе. Це тепер і назавжди про тебе".» — Артур Дронь.

•••

це місто — ліс, заповнений химерним нічим
цей ліс — як лист до міста, як одна з багатьох причин
чому всі все відчули, та навколо рими і літери
і ніхто не стане проходити крізь ніч, якби не хотілося вірити
тут всі про все знають, тут вночі сниться ріка і день
кожен веде свій особистий список імен
і кожен з часом в щось своє повірив
знаходячи у лісі щоразу нові орієнтири
і рудий пес, схиляючись, шепоче до води:
«тут так гучно, куди мені йти, ріко? веди»
біля руж чорний кіт, не ховаючи двох хвостів, шукає в літерах значення
в деревах блакитний птах латає крила, бо хоче ще небо побачити
і червоні риби пливуть, говорячи вітрами
їхні рухи — гілки, їхня мова губиться між ярами
сірі сови ховаються у тіні, тіні немов живі
рухаються у кущах, у очах, у траві
тут зелений вовк з місяцем один на один
виє, ховається в заростях засохлих ожин
жовта кішка все стежить за скупченням риб
і вона знає, куди їй йти: тільки в ліс, тільки вглиб
луска фіолетових змій відбивається у воді з темноти
їхні тіла холодні, та вони все повзуть, ну а ти?
ти завжди був тут, ти залишився в сплетінні моїх капілярів
твого обличчя не буде в моїх спогадах, не буде снів і кошмарів
але ти будеш в речах, як і вовки, як і коти, як і чужі мені міста
ти будеш в акрилі, в какао, в ранці, що ледве настав
ти є кіт
ти є пес
ти є змія, риби, птах, вовк, сова
ти є мова, кожне моє слово, промовлене знову
ти є кожен мій синець, що був набутий випадково
ти є кожен шрам, що вже не пече
ти є сині крила, моє серце, моє плече
ти є залишки ранкової роси
залишився, залишаєшся, залишайся
в лісі
в місті
в серці
всім є місце — рости

16.05.25 by @ex_rkbu

3

0

5 months ago

Я ще вірші пишу, дуже іноді, і в більшості боюсь показувати комусь окрім друзів, але отаке от

•••

стій, почекай. куди поспішаєш, тротуарна людино?
дай надивлюсь на тебе крізь своє чорне скло
підійди і постій: ось тут є твоя безодня, твій край
я відрахую тобі до падіння секунди, ще кілька, чекай
ось ти, з жуйкою між губ, в окулярах і берцях
куди поспішаєш!? до смерті? вона чорна, як моє скло, як твоє серце
відпочинь, допоки навколо блимає світло і крики несмілі
зупинись, як мої ноги, як легені, як сірі автомобілі
я надивлюсь на всіх вас і не запам'ятаю, мені вас не зрозуміти
ви мені всі мінливі, як пелюстки на гілках, як квітень
я тут все життя переступаю кордон, як на тонкій грані
побудьте зі мною трохи у своєму мовчазному чеканні
я відстукую вам час, як падіння, як цукор, як плач
слухайте, подивіться навколо, роздивіться лінії електропередач
ви так гучно кудись поспішаєте, ви так тихо дихаєте в унісон,
але мені це не чутно, я чую гуркіт і як гудить мій район
в ньому і без вас достатньо звуків, в ньому і без вас шумно
ви всі підете далі, а я залишуся тут, буду і далі живитися струмом
але ще постійте, ще є час, ви тут всі такі рівні, ви всі разом
ви чекаєте моїх слів, ви чекаєте крику, стоїте через мене, за моїм наказом
я тут надто довго, обличчя червоніє, а тахікардія стукає в груди
але постійте, почекайте ще, ви такі різні, такі рівні люди
слухайте мій непровінційний голос, слухайте уважніше, підійдіть ближче, ще
стоп! не можна за край, бо ваше чекання перетвориться в кладовище
ні, вам не варто, ви підете разом з першим дощем,
а мені до скону стояти тут, майоріти поруч із занедбаним ліхтарем
послухайте, як падає неіснуючий ранковий іній
з таких величних високовольтних ліній...
у вас стільки часу! така гарна пауза!
але... все. досить. Йдіть, біжіть собі далі, працюйте, кохайте
чим ви там займаєтеся у житті, люди
поспішайте, ви ідете неначе після мору
прокрустове ложе вас всіх підрівняло
прокрустове ложе світлофору

08.05.26 by @ex_rkbu

3

0

5 months ago