Instagram story viewer> @ipsology> Posts

ІПСОлогія

@ipsology

205

followers

51

following

На варті українського інфополя
Факти вирішують: перевіряємо, навчаємо, протидіємо.

POSTS STORIES REELS

Для українців традиція вдягатися у привидів, відьом, вампірів, зомбі чи інших фантастичних істот під час Геловіну радше елемент гри, ніж власних звичаїв. Тому перевтілення залишається передусім веселою розвагою для дітей.
Але ми знаємо, який костюм буде найстрашнішим для нас в усі часи. Образ, що викликає жах, відразу і щось, що хочеться неоднімнно повернути до своєї землянки.
Костюм росіянина.
Радимо обрати ватний верхній одяг, знехтувати гігієною, але не макіяжем.
За відсутності професійної косметики можна природно прикрасити себе синцями під очима від нескінченного перегляду телевізора та пошуку ворогів навколо.
Враження доповнять різкий одеколон, пакет із чужими речами та впевненість у тому, що вам усі щось винні.
“Гаварі по-нармальному” — чудовий замінник “Trick or treat”, яким можна і вітатись, і прощатись, і, власне, це і буде вся суть розмови. А ще до образу ідеально підійдуть «нє всьо так адназначна», «какая разніца», «ми ж братья», «я палітікай нє інтересуюсь» або ж класичне «можем павтаріть». Важливо вимовляти їх без найменшої тіні сумніву, навіть якщо вони суперечать одна одній уже в наступному реченні.
Це був би костюм без обличчя, у брудному однострої, з чужими речами в руках і слідами руйнувань позаду. Такий персонаж символізував би не надприродний жах, а страх, який приносять війна, насильство та зневага до людського життя.
Адже ніхто і ніщо більше не здатний привнести потрібний рівень екзистенційного жаху, як росіяни для нашої землі.
Запаліть свічку, аби відлякати їх та водночас провести тих, хто не з нами. by @ipsology

«Ми розповідаємо про...» - так починаються ледь не всі дописи на офіційній сторінці у фб Гончаренко-центру. Прикрметно, що ведуча - одна й та сама. Стиль подачі інформації - теж.
А от сюжети - різні. Правдиві, не дуже і відверто вигадані.
То що це? Освітній центр продукує брехню? та не може бути.
А що, якщо це — освіта від Олексія Гончаренка?
Розберемо один з кейсів.
Улітку на сторінках Гончаренко-центрів поширювалося відео про школярку з Черкас, яка нібито створила фейковий рейтинг учителів, а директор зробив його офіційним.
Ми спробували знайти підтвердження цієї історії, але у відео немає ні імені дівчини, ні назви школи, ні інших фактів, за якими її можна перевірити. Достовірність сюжету залишається під питанням. Водночас саме Гончаренко-центр подається як місце, де школярка нібито здобула відповідні навички. Дивний приклад освітнього результату, чи не так?
На користь центрів часто наводять аргумент, що там працюють хороші фахівці, яких знають і поважають у громадах. Але повага до викладачів не означає, що не потрібно критично оцінювати діяльність організації, її комунікацію та фінансування.
Моральний вибір тут — не між безкоштовними заняттями та відмовою від освіти. Він між готовністю ставити незручні запитання й бажанням не помічати проблем, бо «там же працюють хороші люди».
Можна цінувати працю викладачів і водночас вимагати прозорого фінансування та правдивої комунікації від організації. Одне не суперечить іншому. by @ipsology

«Ctrl-Z для СВО»🪖

Запит на підсилення азарту московитів щодо СВО стабільно підсилюють усіма можливими способами. Всі медіаресурси рф діють злагоджено та підтримують потрібний градус по палаті. У процесі рутинного моніторингу ми натрапили на цікаву новину ... Але поки почали розлогий аналіз — новина щезла!

Що ж сталося?

Тема СВО — вже давно ж неліквідною, але відмовитись від неї новинарні не мають права і бажання. Паразитування на учасниках «сво», членах їх родин, бізнесах і політичних подіях, з цим пов’язаних — це гарантія стабільних відвідувань сайтів, телеграм-каналів, і всіх інших медіапомийок московитів. І ми вже дещо звикли, що цей потік не припиняється, а для підтримки інтересу періодично в нього викидаються нові дієвці, лідери, або ж - пропонуються майбутні мішені. І ось один з ресурсів попередив про наступну СВО — так, ніби завершення поточної вже на обрії, і можна оголошувати нове «Іду на Ви!».

Та московити - не військо Святослава. Оголосили, і — передумали. Допис зник🤷 by @ipsology

Протягом століть Україна не просто перебувала під владою чужих держав. Вона накопичувала досвід, виробляла власну мову культури й політики, створювала інституції та формувала еліти — навіть тоді, коли мусила робити це в чужих мундирах, чужих університетах, парламентах і адміністраціях. Імперії прагнули використати українські людські та природні ресурси для себе, але не могли повністю контролювати наслідки цього використання. Частина досвіду, здобутого на чужій службі, рано чи пізно поверталася до українського суспільства.
Більше у статті вже на сайті @cherkasyurban.institute by @ipsology

В Україні початок вересня традиційно означає старт нового навчального року - зазвичай святкова шкільна атмосфера, квіти, радість, зустрічі, плани на майбутнє. Для суспільства така традиція є нагадуванням, що навчання покликане відкривати дітям та молоді нові горизонти, готувати до професійного успіху й закладати фундамент для подальшого розвитку.Далі більше⬆️➡️ by @ipsology

Фінальна частина абетки "новоязу" – готова! Налітай! by @ipsology

Абетка московського новоязу. Частина 3.
Знаємо, ви чекали by @ipsology

Після початку повномасштабного вторгнення мовна дискусія в Україні набула нового змісту. Якщо раніше питання вибору мови часто розглядалося як сфера особистих уподобань, то сьогодні воно дедалі частіше пов'язується з питаннями національної безпеки, суспільної згуртованості та культурної стійкості.
Втім, попри ухвалення Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у квітні 2019 року та помітне зростання частки української в медіа, освіті й публічному просторі, мовне питання досі, навіть на п’ятому році повномасштабної війни з росією, в Україні залишається одним із найбільш дискусійних. Причина полягає не лише в мовних звичках окремих людей, а й у тривалому історичному досвіді русифікації, який протягом століть формував мовний ландшафт України. Фактично сучасна дискусія точиться не навколо того, чи має право існувати українська мова, а навколо того, якою мірою суспільство готове відмовлятися від наслідків колоніальної мовної політики.

Детальніше — читайте в каруселі➡️➡️➡️ by @ipsology

Платформа Dou Day — найбільша технологічна конференція, що відбулася 15-17 червня, стала місцем інфільтрації двох потужних бульбашок — журналістсько-письменницької та IT-спільноти. Серед спікерів (яких у програмі було 105!) — жоден виступ не спричинив медійного резонансу, який би зрівнявся з бесідою Віталія Портникова та Юрія Федоренка. Як так сталося?
Традиційно — в каруселі.➡️➡️➡️ by @ipsology

20 червня у Києві відбувся Cognitive Influence Resilience Forum — подія для медійників, представників мілтеку та експертів у сфері когнітивного протистояння. Команда проєкту «ІПСОлогія» також долучилася до заходу.

Відкрили форум керівниця проєктів @victory_neurones і @victory_drones Марія Берлінська та віцепрем’єр-міністр — міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров.

Програма складалася з чотирьох панельних дискусій, присвячених когнітивній стійкості України, когнітивній безпеці, впливу на державу-агресора та її сателітів, а також розвитку спільноти стейкхолдерів цього напряму. Головний висновок форуму: когнітивний вимір війни вже давно перестав бути темою вузького кола ентузіастів. Сьогодні це окремий фронт, де перемога є не менш важливою, ніж на полі бою.

Під час першої дискусії Рена Марутян, Олександр Ткачук, Микола Балабан та Денис Казанський говорили про теоретичні засади й сучасне розуміння когнітивного домену. Учасники наголошували: ця сфера вже має власний понятійний апарат, який поєднує філософію, політологію, психологію та військову справу.
Друга панель була присвячена когнітивній безпеці та міжнародній адвокації України. Олександра Матвійчук, Ігор Соловей, Ганна Гопко, Георгій Тихий і Пітер Померанцев ділилися досвідом роботи на міжнародних майданчиках, формування спільної позиції з партнерами та просування українського порядку денного у світі.

Третя дискусія стосувалася практичних кейсів інформаційних операцій проти ворога. Ігор Магалецький, Марія Кучеренко, Роман Захаров та анонімний спікер обговорювали використання спільного інформаційного простору з росіянами як інструменту впливу та переваги України у когнітивному протистоянні.

Четвертий блок був присвячений залученню стейкхолдерів — від великого бізнесу до локальних ініціатив. Артем Миколайчук, Юрій Федоренко та Ганна Гвоздяр за підтримки Марії Берлінської та Пітера Померанцева говорили про те, як економічні рішення, партнерства та розвиток українського бренду можуть працювати на перемогу.

Завершився форум нетворкінгом. Саме можливість об’єднати представників різних команд, спільнот, військових підрозділів та міжнародних експертів стала однією з найбільших цінностей події. by @ipsology

Зізнавайтеся, чекали продовження?
Тоді поїхали!
Друга частина абетки московського новоязу ➡️➡️➡️ by @ipsology

У мирний час журналісти розповідають про події, пояснюють складні процеси та допомагають орієнтуватися в інформаційному просторі. Але війна суттєво змінила цю професію.

Сьогодні журналіст не просто інформує. Він документує історію, фіксує воєнні злочини, допомагає суспільству відрізняти правду від маніпуляцій і протистояти дезінформації. Адже поряд із бойовими діями триває ще одна боротьба — за наші думки, довіру та сприйняття реальності.

За роки повномасштабної війни українські медіа навчилися працювати в нових умовах. З'явилися формати, яких раніше не існувало: телемарафон, система офіційних речників, оперативні комунікації державних органів. Водночас значно зріс попит на інфографіку, карти, візуалізації та мультимедійні матеріали, які допомагають швидко зрозуміти складні події.

Але разом із новими можливостями зросла й відповідальність. Сучасний журналіст має думати не лише про швидкість і достовірність інформації, а й про її наслідки. Чи не зашкодить публікація людям? Чи не травмує аудиторію? Чи не стане вона джерелом важливих даних для ворога? Під час війни безпека часто важливіша за ексклюзивність.

Окрема місія журналістів — формування українського наративу. Саме через новини, репортажі, історії та свідчення ми осмислюємо власний досвід, визначаємо цінності та бачення майбутнього. Інформаційний простір сьогодні — це простір смислів, і журналісти є одними з тих, хто допомагає їх створювати.

Журналістика в Україні — більше не повністю мирна професія. Медійники працюють під обстрілами, ризикують життям у прифронтових регіонах, стають мішенями ворога лише тому, що доносять правду. Багато хто з них став незалежними експертами та лідерами думок із власною авдиторією, здатних впливати на суспільні настрої не менше, ніж великі медіа.

У День журналіста ми дякуємо всім, хто щодня працює заради правди, навіть коли це небезпечно. І нагадуємо: підтримка незалежних українських медіа — це також внесок у нашу інформаційну стійкість та спільну перемогу. by @ipsology