Instagram story viewer> @le_syn> Posts

Lesia Synychenko

@le_syn

913

followers

1234

following

Ukrainian artist

POSTS STORIES REELS TAGGED

Download All

Нова робота «Моє волосся пахне пластиком.

Фото: Ігор Стрембіцький by @le_syn

44

2

6 days ago

За три тижні в Литві почала працювати над новою-старою серією. by @le_syn

21

0

14 days ago

Знайшла у Вільнюсі кілька своїх робіт 2022 року, про які зовсім забула. Привезла додому. Це - «Тиша говорить». by @le_syn

36

2

21 days ago

Місто сонця

Дощ стукає по склу
як собака хвостом
коли раптом бачить як я
йду на кухню
пити воду
посеред ночі

Це крихітне місто дуже спокійне
і дощ найгучніша мелодія
що її можна почути
люди рухаються бульваром з великими парасолями
і думають про вечерю і сни

Новий день ще зберігає наші торішні
подряпини на тротуарах і лавках
знаки присутності тих
якими ми були

Твій голос в телефоні далекий
його ковтають звуки сирени
що дихає синхронно зі мною
та я чую
не лише скрегіт грому
а й незнайомого тебе

1300 кілометрів дивна відстань
що викривлює навіть думки
Цей розрив неминучий
як закон заломлення світла
як руйнація всіх наших
всесвітів
як все і ніщо

Вдень легше вірити, що завтра настане,
але люди лицемірні
в першу чергу з собою
тому вже неважливо
вигадані
ми
чи реальні
були.

2025 by @le_syn

60

0

a month ago

Продовжую показувати свої роботи, зроблені в різних техніках. Сьогодні — колажі.
1. Я тебе чекатиму під деревом каїсе-дра. 2016.
2. Я тебе чекатиму під деревом каїсе-дра. 2016
3. Холодний чай. 2016
4. Яхт клуб далі за курсом. 2020
5. Непосильний тягар. 2014
6. Безглуздість слів. 2016
7. Ранкові променади завжди різноманітні. 2020
8. Мені казали, що у мене будуть жити 40 котів, але у мене їх лише два. 2017
9. Ніч, коли випав сніг. 2020
10. Коли зникає надія лишається віра. 2021 by @le_syn

63

4

a month ago

Ці чотири роботи зробила в серпні 2021. «Передчуття». Серія The Morphing. by @le_syn

34

6

2 months ago

Труднощі комунікації

У мене проблеми з емоціями,
каже Ірина.
У вивченні іноземної мови,
Продовжує вона після паузи.
З усіма іншими темами все добре, -
10 з 10, -
А з цим розділом чомусь важко працюється.
Вона щиро розгублена:
8 помилок у 10 питаннях.
Спочатку я взагалі пропускала цю частину.
Вона здавалась мені не такою важливою.
Вчила потрібніші топіки:
“Магазин”,
“Поліклініка”,
“Транспорт”.
А також “Як полічити до 100”.

Відсторонений голос за кадром:
Якщо людина не навчилась висловлювати свої емоції,
Інколи вона виражає їх так несподівано,
що найближчі думають, що вони щось зробили не так,
І роками живуть із почуттям провини.
Найгірше, якщо це — діти,
Які постійно питають:
Що саме не так я зробив?
Але не отримують відповіді.
А потім
вони
звикають
мовчати.

Ми не можемо далі продовжувати,
Каже Олександр.
Не час і не місце.
Наша зустріч - сама випадковість,
А стосунки - чиста емоція.
Він говорить ці слова, - і немає уявлення, як мало в них сенсу.
Він гарно говорить англійською:
Про війну та про її наслідки,
Але їй невідомо, чи на чуттєві теми - також.
Вона заздрить його бездоганній В2,
А ще їй сумно
І трішечки хочеться плакати.
Але Ірина, як завжди, приховує свої почуття.
(Подруга каже: просто ти менш ⬇️ by @le_syn

29

3

2 months ago

Продовжую ділитись тематичними підбірками робіт, які приготувала для продажу. Сьогодні будуть деякі створіння. by @le_syn

44

0

2 months ago

Інший страх був пов’язаний з головою. Усякий раз, коли я сідала в ліжку, мені здавалось, що вона відвалиться. Пострибає мʼячиком по паркету, заховається під письмовий стіл. Ніби зрізана гільйотиною голова королеви Марії-Антуанетти.

Фото: @oliakoval.ua by @le_syn

62

8

2 months ago

Спочатку виникла рука. І не тому що це найважливіша частина тіла. Тим більше що рука ліва. Просто вона найбільше болить. Навіть не болить. Горить. Рука тліє як гілка у вогні. Ще у лікарні, коли я прокинулась, перше, що я помітила була вона.
Рук у мене дві, але саме ця, ліва виступала як самостійна істота.
Всередині гаряча, а ззовні холодна. І це теж було незрозуміло.
У ній весь час мерехтливо і ритмічно рухалось щось невидиме. Безперервно пульсувало невідоме. Яке також було частиною мене. Тіньовою частиною мене, яку не влаштовували жодні зміни.
Тому рука деревʼяніла і боліла. Не хотіла слухатись. Моя рука дерево.
Але проблема була навіть не в цій її незграбній незалежності. Нервові закінчення, які ховались десь там в глибині, миттєво реагували на будь-які зовнішні подразники. Навіть на повітря. Коли ж я мила руки, мастила їх кремом, або просто торкалась своїх пальців, мене пронизували мільйон електричних зарядів. Здавалось, моя рука більше не має шкіри. Цієї тонкої броні, що старанно, хоч і безуспішно рятує нас від дрібних сердечних подряпин і чужих доторків. Рука була підступно оголена. Я відчувала кожен мʼяз, кожну кровоносну судину, кожен імпульс.
⬇️ by @le_syn

39

5

2 months ago

Сьогодні покажу кілька своїх ліноритів.
Більшість цих робіт я створила під час арт-резиденції в Португалії в 2023 році. Тоді я три місяці жила на другому поверсі двухсотлітнього будинку в маленькому містечку Аррайолуш. Майстерня була на першому. У перервах між роботою я виходила грітись на сонці. Сідала на теплі камʼяні сходинки, дивилась на апельсиновий сад і довго не наважувалась підійти до дерев. Чомусь мені здавалось, що висока соковита трава несе небезпеку. Потім зʼявився садівник, трава зникла і виявилось, що маленькі апельсини у лютому дуже солодкі. by @le_syn

50

2

2 months ago

Посеред ночі я прокидаюсь від того, що одні частини мого тіла віддавили інші. Вони не просто притислись і лишили відбиток, а здається що перемішались на хімічному рівні. І тепер мільярди молекул моєї руки переплуталась з ногою, серце з печінкою, нирка з груддю. Все перекручено. Клубок з різних частин плоті. Які пов’язує не шкіра — а відчуття слабкості. Мʼязів не існує. Кісток також. Постійно провалюєшся в сон, губишся в кімнаті, не відчуваєш власних кордонів. Ніби потроху виходиш зі своїх звичних меж і розпливаєшся по квартирі.
Це все паралізуюча дія тубокурарина, що стікає з вістря стріли тих, хто «швидко вбиває птахів»—індіанців Амазонії, які перші відкрили цю отруту.
Кожен раз встаючи з ліжка доводиться збирати себе наново, скочувати в одне, складати в ціле з деталей, з усього, з нічого.
Ти лише елемент чогось більшого.
Емоцій майже немає. Хіба злість від безпомічності. І ця злість велика. Можна триматись за неї як за щось тверде. Непорушне. Злість міцніша за кістку.
З темряви сусідньої кімнати долинає запах гарячих ягід. Це мама приготувала ягідний пиріг розумію я.
І відразу провалююсь в липку солодку вату, пірнаю в думку про літо, маму і пиріг і вже знову не знаю де саме я. ⬇️ by @le_syn

61

5

3 months ago