Instagram story viewer> @lugalleries> Posts

LU Gallery

@lugalleries

2.1K

followers

241

following

Ukrainian Contemporary Art Gallery
Tue-Sun, 11:00–19:00.
Monday іs off

POSTS STORIES REELS TAGGED

Download All

Seriality, and the rhythm between the works, are concerns shared by both Dima Mykytenko and Victoria Pidust. Although these two series belong to different exhibitions, they still somehow echo one another.
Both revolve around a very specific landscape diffused into abstraction. Both avoid the direct representation of place, leaving enough space for interpretation and for our own perception to inhabit the work.

Серійність та ритм, що виникає між роботами, є спільними механізмами для Діми Микитенка та Вікторії Підуст. Ці дві серії належать до різних виставок, однак вони досить звучно перегукуються між собою.
Обидві зосереджені навколо конкретного пейзажу, розчиненого в абстракції. Обидві уникають прямого зображення місця, залишаючи достатньо простору для інтерпретації та для того, щоб наше власне сприйняття могло заселяти роботу.

🖼@dimamykyte
Landscape That Is Yours / Пейзаж, що належить тобі, 2023
@victoriapidust
Edition / серія ssmj, 2023

📸@nsts_chrch taken in LU Galleries by @lugalleries

29

0

8 hours ago

До 16 жовтня у луцькій LU Gallery [@lugalleries] триває виставка «Одеса, Техас: Ближче» — друга едиція проєкту «Одеса, Техас», присвяченого пам’яті про місця, дистанції та тому, як пережитий досвід змінює наше сприйняття знайомих просторів. Якщо перша частина проєкту була радше про ностальгію та місця, до яких можна повернутися лише подумки, то друга наближає погляд до конкретних географій і досвідів та звертається до поняття соластальгії — тривожного переживання місця, у якому перебуваєш зараз. До кураторки LU Gallery Крістіни Борхес [@mzm2night] у роботі над другою едицією долучився куратор, художник і дослідник фотографії Ярослав Солоп [@yaroslav_solop].

В інтерв’ю з ними говоримо про дві частини проєкту й неможливість зафіксувати пам’ять у сталому образі, співкураторство як спосіб порушити наперед визначену логіку виставки та зв’язки, що виникають між роботами в процесі її створення. by @lugalleries

132

3

2 days ago

Try to remember that special melancholic blue in Valeria Troubina’s paintings. Now, once again, imagine the dense layer of time covering Volodymyr Budnikov’s works dedicated to Crimea. Then return to the gallery and look more closely at the velvety film grain of Yaroslav Solop’s photographs from Eternal Return.

Don’t you have the feeling that this velvety quality somehow flows between works from different exhibitions? Each of them functions independently, yet in imaginary proximity they complement one another and create a very particular relation.

____________________________________

Спробуйте пригадати цей особливий меланхолійний синій у живописі Валерії Трубіної. А тепер уявіть щільний шар часу, що вкриває роботи Володимира Буднікова, присвячені Криму. Потім поверніться до галереї та уважніше придивіться до оксамитової зернистості плівки на фотографіях Ярослава Солопа із серії Вічне Повернення.

Чи не виникає у вас відчуття, що ця оксамитова пелена якимось чином перетікає між роботами з різних виставок? Кожна з них існує цілком самостійно, однак хача би в уявній близькості вони взаємодоповнюються та утворюють дуже особливий зв’язок.

🖼@budnikovvolodymyr
Made in Crimea series / Зроблено в Криму, 2013
Valeria Troubina / Валерія Трубіна
Білий балкон / White Balcony, 1998
@yaroslav_solop
The Eternal Return series / Із серії Вічне повернення, 2011-2014

📸@nsts_chrch taken in LU Galleries by @lugalleries

59

1

3 days ago

In both editions of “Odesa, Texas”, meaning emerges within liminal spaces: between individual works in the exhibition, as well as on a broader scale. With less than a month remaining until the exhibition closes, we decided to reveal some of the hidden connections between the two editions.
“A Sense of Place”, explored in the opening room of the first edition, finds a kind of continuation in “Odesa, Texas Up Close”, where it returns as a “Sense of Time”. The desire to tame memories of home thus comes to resemble a Parthian shot: a bitter awareness of the impossibility of returning to our happy memories.

В обох едиціях «Одеси, Техас» сенси виникають у лімінальних просторах: між окремими роботами в експозиції, між практиками, а також на ширшому
рівні. До завершення виставки залишилося менше місяця, тож ми вирішили розкрити тонкі зв’язки між двома виставками.
«Відчуття місця» із першої едиції, знаходить своєрідне продовження в «Одесі, Техас: Ближче», де повертається «Відчуттям часу». Так бажання приборкати спогади про дім починає нагадувати парфянський постріл - гірке усвідомлення неможливості повернутися до щасливих спогадів.

🖼@taiss_cherkasova
The Double / Дубль, 2025
@vasyadmytryk
No title (Parthian shot series) / Без назви (Парфянський постріл)
2021
📸@nsts_chrch taken in LU Galleries by @lugalleries

53

0

7 days ago

Our final book recommendation for “Odesa, Texas: Up Close” is also the most obvious one. Not only because the book’s editor-in-chief is @yaroslav_solop, co-curator of our exhibition. And not only because, among many others, it features works by Victoria Pidust. Perhaps slightly because it is the most well-thumbed book in our library. But above all because “UPHA Made in Ukraine” is a truly unique publication devoted to an equally unique phenomenon in Ukrainian contemporary art — the Ukrainian Photographic Alternative. The quintessence of photographic alternative gathered into a single 600-page volume. Come by and leaf through it. Today, the book is practically impossible to find for sale.

Наша фінальна книжкова рекомендація до «Одеси, Техас: Ближче» є найочевиднішою.
Не лише тому, що головним редактором цього видання є співкуратор нашої виставки Ярослав Солоп. І не лише тому, що серед багатьох інших у книжці представлені роботи Вікторії Підуст. Можливо, трохи тому, що це найбільш «загортана» відвідувачами книжка в нашій бібліотеці. Але найбільше тому, що «UPHA Made in Ukraine» є справді унікальним виданням про не менш унікальний феномен українського сучасного мистецтва — об’єднання «Українська фотографічна альтернатива». Квінтесенція фотографічної альтернативи в одному 600-сторінковому томі. Заходьте до нас погортати її. Сьогодні знайти цю книжку у продажу вже практично неможливо. taken in LU Galleries by @lugalleries

146

8

10 days ago

Revealing a new, ephemeral work that has surfaced on the gallery walls. Everything here is in constant flux. Even the exhibition itself.

Ділимося новою роботою, що зявилася на стінах галереї. Тут усе перебуває в постійному русі. Навіть сама виставка.

🖼 @olha.henda
Letter to the Future 3/ Лист в майбутнє 3, 2026 taken in LU Galleries by @lugalleries

75

8

14 days ago

Just realized we have a sunrise in one room and a set of sunsets in another.
That’s it.

Просто раптом зрозуміли, що у нас схід сонця в одній кімнаті, а захід — в іншій.

🖼Kseniya Bilyk / Ксенія Білик

Sunrise Over Unknown Hospital / Схід сонця над невідомим госпіталем
2021

Victoria Pidust / Вікторія Підуст
Edition / серія ssmj, 2023

📸@nsts_chrch taken in LU Galleries by @lugalleries

31

0

17 days ago

It is only logical to recommend one of the most significant books on photography in the context of this show, since we do have a lot of photography here. Yet, why not try to apply those ideas beyond photography? “Camera Lucida: Reflections on Photography” is a philosophical book by French theorist Roland Barthes, published in 1980. Rather than presenting a systematic history of photography, Barthes investigates what makes a photograph emotionally and ontologically different from other images. Among many other things, Barthes introduces the ideas of studium and punctum. And the latter one is something we would love you to explore a little further. For Barthes, punctum is the unexpected detail that “pierces” or “wounds” the viewer. It may be a gesture, an object, a light, an apparently insignificant detail that produces a deeply personal reaction. Don’t know about you, but we see (or rather feel) a few punctums throughout this exhibition. Even “Sunrise Over an Unknown Hospital” has one, despite not being a photograph.
The Ukrainian edition of Camera Lucida by @moksop_museum comes highly recommended by us.

У контексті цієї виставки, видається досить логічним говорити про одну з найвпливовіших книжок про фотографію, адже фотографії тут не мало. І нічого не зупиняє нас, застосовувати ідеї звідти до не-фотографій. «Camera Lucida: Reflections on Photography» — філософська книжка французького теоретика Ролана Барта, опублікована 1980 року. Замість систематичної історії фотографії Барт досліджує, що саме робить фотографію емоційно й онтологічно відмінною від інших зображень. Серед багатьох інших речей він вводить поняття studium і punctum. І саме punctum нас особливо цікавить у нових контекстах. Для Барта це несподівана деталь, яка ніби «пронизує» або «ранить» глядача. Це може бути жест, предмет, світло, на перший погляд незначна деталь, яка викликає дуже особисту памʼять . Не знаємо, як у вас, але ми бачимо, а радше відчуваємо, кілька таких punctum у цій виставці. Навіть у «Сході сонця над невідомим госпіталем» він є, попри те, що це не фотографія.
Українське видання «Camera Lucida» від @moksop_museum однозначно займає своє місце на полицях нашої бібліотеки. taken in LU Galleries by @lugalleries

42

2

21 days ago

The memory of a traumatic event rarely remains whole. Fragments, repetitions, and gaps shape its structure as we experience it. @olha.henda and @bilyk_ksenia approach these fragments of memory, attempting to domesticate them. Bilyk weaves the wool to gradually claim (and tame) the Soviet part of our history. She portrays a building which is uniform and quite imposing. Here, each pass of the thread becomes an act of reclamation. The building remains legible, yes, but its authority collapses strand by strand. Similarly, Olha Henda works with memory by stripping away everything nonessential to the vital trace. Her lines seem to materialise feelings that cannot be fully expressed in words. Mark by mark, repeating the same gesture, the artist relives the moment, freeing herself from fear, doubt, and hesitation. Recording her memory of the here and now.

Пам’ять про травматичну подію рідко зберігається цілісною. Фрагменти, повтори та прогалини формують її структуру такою, якою ми її переживаємо. @olha.henda та @bilyk_ksenia по-різному осмислюють ці фрагменти пам’яті, намагаючись її приручити. Білик працює із вовною, поступово приборкуючи радянську частину нашої спільної історії. Вона зображує типову, нав’язливу радянську споруду. Вплітаючи нитку за ниткою, художниця поступово повертає собі контроль над цим образом. Будівля на гобелені залишається впізнаваною, але її колишня владність слабшає з кожним рухом руки.
За схожим принципом Генда працює з пам’яттю, відкидаючи все несуттєве, доки не залишається лише істотний слід. Її лінії ніби матеріалізують відчуття, які неможливо повністю передати словами. Риска за рискою, повторюючи один і той самий жест, художниця проживає цей момент знову, звільняючись від страху, сумніву й вагання. Фіксуючи свою пам’ять про тут і тепер.

📸@nsts_chrch taken in LU Galleries by @lugalleries

52

0

24 days ago

"Odesa, Texas Up Close"
Artists: Vasya Dmytryk, Olha Henda, Kseniia Bilyk, Victoria Pidust, Anna Ivchenko, Yaroslav Solop @annaivch @victoriapidust @bilyk_ksenia @olha.henda @vasyadmytryk @slpyrsv @yaroslav_solop
Curated by: Kristina Borhes and Yaroslav Solop @mzm2night @yaroslav_solop
📍LU Gallery, Mialkovskoho St, 8, Luts'k, Volyns'ka oblast, Ukraine, 43000, Lutsk @lugalleries
24.07-16.10.2026

Read the complete text on lowgroundpressure.blog web platform (🔗 in stories).

📸 Anastasiia Cherchyk @nsts_chrch, courtesy the artist and the gallery;

#contemporaryart #artisttoday #lowgroundpressure #arttoday #artist taken in Lutsk by @lugalleries

165

1

a month ago

This work depicts a deliberately ambiguous example of Soviet architecture. For many Ukrainians, the image feels uncannily familiar, not because it represents a specific place, but because it evokes a place from their own past. Here, it speaks above all to an unsettling, bittersweet memory of spaces that were, to some extent, imposed on us. At the same time, the handmade nature of the work seems to ‘tame’ this troubling image. The slow process of weaving softens the building’s institutional character. In this way, a generalised architectural form gradually becomes an intimate object of memory.
@bilyk_ksenia

Ця робота зображує навмисно невизначений зразок радянської архітектури.
Для багатьох цей образ здається дивовижно знайомим не тому, що зображає певне місце, а тому, що нагадує місце з їхнього минулого. У цьому випадку йдеться передусім про тривожну, гірко-солодку пам’ять про простори, які були нам певною мірою нав’язані. Водночас ручне виконання роботи ніби «приручає» цей тривожний образ. Повільний процес ткання пом’якшує інституційний характер будівлі. Так узагальнена архітектурна форма поступово перетворюється на інтимний об’єкт пам’яті.
@bilyk_ksenia

🖼Kseniya Bilyk / Ксенія Білик

Sunrise Over Unknown Hospital / Схід сонця над невідомим госпіталем
2021 taken in LU Galleries by @lugalleries

198

6

a month ago

“There is little point in writing my thoughts down on paper, even though I still do it. Over time, my understanding of the truth and my own words changes so profoundly that, in the future, I am more likely to recognise what I once felt not through the words, but through these marks.
Letters to the Future are thoughts that have not yet found their words, but already need to be remembered. In time, we may forget them, yet the body and the subconscious will preserve their trace. They are difficult to articulate because fear and shame often prove stronger than language” @olha.henda

«Мені немає сенсу записувати свої думки на папері. Хоча я все одно це роблю. Моє сприйняття власної правди й власних слів із часом настільки змінюється, що в майбутньому я, швидше за все, впізнаю свої переживання не за словами, а за цими рисками.
Листи в майбутнє — це думки, які ще не знайшли своїх слів, але вже потребують, щоб їх пам’ятали. Згодом ми, можливо, забудемо їх, однак тіло й підсвідомість збережуть їхній слід. Їх важко вимовити, бо страх і сором часто виявляються сильнішими за мову» @olha.henda

🖼Olha Henda / Ольга Генда
Letter to the Future 2 / Лист в майбутнє 2
2025 taken in LU Galleries by @lugalleries

31

3

a month ago