Olena Barska

Я декларую свою віру в Тебе - в дорослого чоловіка, яким Ти став, сину.
Не в образ із красивих романів, не в ідею, в якій я хотіла тебе виховати, не в очікування, які я мала щодо тебе — а в реального Тебе - людину з власним характером, власними цінностями і власним баченням світу та себе у ньому. Я визнаю Твоє первородне право на свій шлях, свій темп, свої рішення. Навіть тоді, коли вони складні, незручні, незрозумілі або не вписуються в чужі сценарії. Я розумію твій сумнів не як слабкість, а як форму мислення. Я розумію твою самокритичність не як ваду, а як ознаку глибини та розсудливості. Я бачу твої амбіції не як марнославство, а як енергію творення, пошуку та стремління. Я декларую повагу до Твоєї відповідальності, яку ти несеш щодня за себе, за кохану людину, за справу, якою займаєшся. Я вірю у Твою здатність втримати рівновагу в цьому хиткому світі. Я не вимагаю від тебе бути безстрашним, і ти точно не повинен завжди бути відчайдушним. Але я знаю, що ти можеш діяти попри страх і сумнів. Я не прошу бути ідеальним і безпомилковим. Я прошу робити висновки і йти далі. Я приймаю Твої мрії. Я поважаю Твої плани. Я декларую свою материнську присутність. Просто як точку опори, до якої завжди можна повернутися. Без контролю, без тиску, без нав’язаних «мусиш» і «чому». І, так - я завжди хвилююсь. Особливо зараз. Чи ти в безпеці, чи близько до укриття, і щось в дусі - чи голодний і чи в шапці. Але я визнаю твоє безумовне право на власний життєвий почерк - на свій modus vivendi. З Днем народження, Максиме. Я поруч. Завжди. Мама.