Instagram story viewer> @tyliiah> Posts

Софія Кваснікевич | Тилія

@tyliiah

595

followers

364

following

✒️Пишу все і про все. [🇺🇦]
Spanish and English {philology & translation}.
🎞️погляд на світ з перспективи обʼєктива.

POSTS STORIES REELS TAGGED

Download All

Найкраще театральне дійство, яке я бачила у житті.
«Маруся Чурай» Франківського драмтеатру.
@olegpanas_ , ти — неймовірний!!!

Мистецтво, коли не можеться одірвати погляду ні на мить; коли до мурах торкає, бо всотуєшся у картину цілком.
Ґеніяльно. by @tyliiah

47

2

11 days ago

at home and whole by @tyliiah

45

4

19 days ago

Повстанська ватра 2026. by @tyliiah

55

4

20 days ago

Мандри приносять багато вчення.
І чудес приносять доволі!
🌻🍂🌊 by @tyliiah

44

0

a month ago

Пʼятивереснева Одеса зустріла серпанковим простором ранкового повітря кольору набубнявілої бірюзи.

Культура зачалася у підземці — люди там листуються з містом.

Як і у кожному обласному центрі України, в радіюсі кілометра від вокзалу ви надибуєте секс-шоп!

А світлофори сміються (направду, вони так звучать) з ваших намагань орієнтуватися по джіпіес у приморʼї: такі девайси тут не працюють.

Люди з самого рання говорять про магнітні поля навколо, «про які ми навіть не задумуємось, бляха».

Місто пʼянить дзеркальними зворотами вулиць:
таке все схоже, таке оманливе… taken in Одеса, Україна by @tyliiah

50

2

a month ago

🌊Одеса | 5-6 вересня 2026 року

Моречко, розтопилася в Тобі…моя…печаль… taken in Одеса, Україна by @tyliiah

45

6

a month ago

Олекса Різників — дисидент, письменник, мовознавець.

Се людина, яка зове Миколу Вінграновського — Миколкою. «Пиши людською мовою!» — казав Миколка другові на початках його самоусвідомлення.
Се людина, яка знає стерті совєтами імена, такі як: Олександр (Сашко) Григоренко — поет-шістдесятник та військовий. Він писав:
«Ти мене полюбиш не за пісню.
Ти мене полюбиш не за вроду.
Ти мене полюбиш за залізну
Відданість вкраїнському народу»
Се людина, яка з театральною пристрастю декламує напамʼять вірші.
Се людина, яка ділила камеру в увʼязнені з Левком Лукʼяненком.
Се людина, яка багато років створює унікальну працю — словник українських коренів.
Се людина, яка боролася й бореться за Одесу, бо вона — українське місто.

З сією людиною мене познайомила, через їхню спільну діяльність, Ірина Фаріон. Було надзвичайно цінно нині мати розмову із такою постаттю!
На зустрічі був кістяк україноцентричної молоді Одеси. Хто б подумав, що дисиденти 60-х і одесити 21-го століття будуть виборювати те саме — своє ж місце під сонцем. Се довело питання парубка з авдиторії:
«Пане Олексо, що порадите нам у боротьбі за українську мову і культуру в Одесі?»
Таке питання звучить нині.

Свято дякую долі за такі моменти в житті, коли плакати хочеться від розчулення поетичного, єднального та натхненно-невгамовного.
І за те, що частинку історії маю тепер зі собов: Олекса Різників написав мені цілого вірша!) taken in Одеса, Україна by @tyliiah

90

6

a month ago

най ся осінь буде магічно-пʼянкою by @tyliiah

90

5

a month ago

Літо, ти було пречудесне! Дякую 🫀
«Роби, що можеш…» і буде!!
31/08/26

Ниньки: багато кави, писанини і трошки говоріння світу зо мнов англійською.

Gorgeous…energy?) by @tyliiah

3

0

a month ago

veraneamos sensualmente by @tyliiah

41

0

a month ago

сонце впирає по саме нікуди
сенси парують і висихають
ми перелиті цим літом і випиті
і переписані двічі навзаєм
передозовані переосмислені
знову готові цей світ називати
ми обростаєм листами як листям…

пан Іздрик мовить красу, а ми їй підвладні🫀 taken in Lviv, Ukraine by @tyliiah

44

2

a month ago

Мій божественний, (чи не дуже?) Степане!

Отож, «Місто». Валеріян Підмогильний.
Усім нам славнозвісний гульвіса та карʼєрист Степан Радченко приїздить до Києва з села. Спершу парубок живе на Подолі, низині столиці, й у міру зростання його становища у суспільстві, його посади — він торує свій шлях вгору й фактично жиє «все вище». Зрештою, опиняється на Липках.

Почала я сей роман перечитувати символічно у своїх перших у житті мандрах до столиці. І жила я там на Липках. На противагу Степанові, почала відразу з «вершків»)

Вже після подорожі було легко малювати географію Києва, коли про конкретні місця йшлося у книзі — і се неабияк захоплювало. Розпашілий Київ у всій красі, попри поневіряння Радченка у ньому! Місто тут — простір здобуття, а на шляху до його підкорення виникає чимало перешкод фізичних та духовних. Страшний сей простір насувається на Степана, як бетонна стіна — нізвідки; її він не спроможний зупинити — тому борсається, утікає, зраджує собі, зраджує иншим.

Жінки відіграли значну роль у зрощенні Степана-містянина. Надійка — відкрита рана, вона розчинилася у місті, її немов не стало, а першим «прокляттям» став сам парубок. Наприкінці Степан думав думку і вона втикалася у вагітний живіт сієї жінки. Він її геть не впізнавав.
Мусінька (Тамара) прозорить сміливість жити, навіть, коли видається життю — кінець.
Зоська — напочатку зринала у моїй свідомості свободолюбивою, вільною птахою. Мені видавалось, що вона не піддасться терпким обіймам Степана. У її фіналі мені вчувається «паразитарність» самого протагоніста, майже як Парфюмера Зюскінда, позаяк він став фатальністю у її житті.
Рита — рятівне світло, невідомість фіналу. Саме імʼя дає світлі, рішучі конотації.

Крізь увесь твір тягнеться постійна боротьба всередині себе, відповідність певним міркам, намагання подолати щось у собі, аби вийти на пʼєдестал і стати володарем сього нескінченного, могутнього простору Києва.

Мінливість самого образу Степана вражає: мріє про університет, вступає, не ходить в універ, залишає його, пише твори, ненавидить власні твори, боготворить свій геніяльний розум, потрапляє у спільноту, тікає від людей, які йому довірилися…

*продовження в коментарях * taken in Київ by @tyliiah

3

1

a month ago